Галерея сучасного мистецтва «NT-Art» (Лідерсівський бульвар, 5) відкрила виставку Дмитра Орешникова «Числа». Дмитро Орешников, будучи вельми помітним одеським художником, прихильником мінімалізму, одним із піонерів сучасного мистецтва в нашому місті, запам’ятався своєю тонкою, холоднуватою чорно-білою графікою, вишуканим живописом у два-три тони. А 15 років тому взяв та й емігрував із родиною до Німеччини.
Зараз перед нами щось інше — бароково-надлишкове, загадкове, багатофігурне, місцями лякаюче. На етикетках — розсип цифр і згадок: то натякають на кадри з фільму (неіснуючого), то на архів бібліотеки Фрідріха Третього (теж не існує, втім, чому б Фрідріху Третьому не мати бібліотеки, а при ній архіву?). Суцільна містифікація та містицизм. Дивовижні картини… Тобто не картини навіть, це digital painting, надруковані на полотні композиції, складені художником за принципом колажу.
— Це все, звичайно ж, нагадує постери, — каже дружина і колега Дмитра, Зоя Сокол. — Але Діма сам усе робить, щось малює, щось знімає. Ось ця оголена модель — наша донька Маша Козаченко. Коли знімали, вона пухкенька була, зараз схудла… Маша — велика розумниця, в Німеччині стала драматургом, пише міні-драми в стилі оберіутів, їздить на фестивалі то до Берліна, то до Франкфурта. Німці її охоче запрошують, люблять за вишуканий гумор — що цікаво, у неї німецькою виходить смішніше, ніж російською, почуття гумору таке німецьке утворилося… Повна назва виставки: «Числа. Остання
ексгумація сюрреалізму», але це не означає, що після Діми ніхто вже не буде сюрреалізм ексгумувати, «остання» — в даному випадку означає «найновіша».
На виставці «Числа» представлено 13 робіт, присвячених ідеям сюрреалізму. Це роботи з різних циклів: «APPLE 2», «Подорожі Елюара», «Театр Клементе Сусіні». «Подорожі Елюара» — переосмислення графічного циклу «Моя жива покійна», створеного раніше в змішаній техніці Орешниковим. Спокусливі форми жіночого тіла, що проглядають у цих роботах, належать дружині, Зої. Образи поезії Поля Елюара — як флер одягу для коханої. «APPLE 2» відтворює стилістику американських атомних навчань з використанням манекенів, робота «Енола Гей», на якій видно закривавлені залишки манекена в японській зачісці, особливо бере за живе: відомо, що пілот, який назвав літак ім’ям своєї матері, скидав атомну бомбу, вірячи, що робить добру справу, але ж серед жертв були теж матері, теж жінки, як із цим бути?..
А з «Театром Клементе Сусіні» взагалі особлива історія.
— Тут усе неправда, мистецтво взагалі є брехнею, — посміхається Дмитро Орешников. — Ну хіба що фотографія — мистецтво документальне… Клемент Сусіні був скульптором, здебільшого він створював скульптури для анатомічного театру — манекени, муляжі. Я взяв його ідею, адже я теж зі шматків складаю свої композиції…
Так, це саме сюрреалізм, над-реалізм, пошук за зовнішніми формами сокровенного, подорож у світ підсвідомості, алюзій, а гра з цифрами, пошук закладеного в числах сенсу доповнює зображення, змушує повертатися до кожної картини знову і знову, думати… Або навіть не думати, а вчитися довіряти своїм емоціям, викликаним твором. Рефлексія на недосконалість світу — джерело смутку художника. На вигляд усміхнений, всередині гостро відчуває і відтого, напевно, страждає.
Дмитро в минулому створював проєкти «Нульовий друк» у центрі сучасного мистецтва «ТІРС» (Одеса), «Мінімальне мистецтво» в галереї «Бланк-Арт» (Київ), «ЗОЯ» в Центральному Будинку художників (Київ), був учасником багатьох міжнародних групових виставок і бієнале графіки. «Числа» — щось вельми значне, важливий етап у його творчості. Він має намір серйозно повернутися в одеський виставковий простір, проводити тут і надалі виставки. Зоя Сокол також з часом представить нам свій новий живопис, повний зніжених жіночних форм, цілком сюрреалістичних. У Німеччині вона, за власним визнанням, суворішою не стала, навіть ще зніженішою.
Виставка «Числа» триватиме до 30 жовтня. Будемо сподіватися, за нею обов’язково послідують інші експозиції робіт Орешникова. І Зої Сокол, звичайно!











