У квітні цього року пішла з життя Наталія Микитівна Новікова. Вона була першою, хто очолив гастроентерологічне відділення Одеської міської лікарні № 10.
Доля до Наталії Микитівни не завжди була справедливою. Ось і відділення вона змушена була залишити через хворобу. Але запитайте і сьогодні в одеситів середнього або старшого покоління, у співробітників МКЛ-10 або поліклініки № 19, хто така Наталія Микитівна Новікова, і вам з великою повагою про неї розкажуть. Ніби про живу. Бо її неможливо не пам’ятати.
А ті, кому пощастило тісно спілкуватися, співпрацювати з Наталією Микитівною, написали про неї до редакції «Вечірньої Одеси». Мотив один: «Про таких людей забувати не можна, їм потрібно бути вдячними і намагатися хоч трохи бути схожими на них».
З листів до редакції:
«Поліклініку № 19 збудували у 1971 році, а у 1972-му відкрили головний корпус лікарні. Невдовзі Наталія Микитівна, вже маючи стаж роботи лікарем, прийшла на посаду завідуючої гастроентерологічним відділенням. Грамотна, рішуча, вона вивела відділення на найсучасніший на ті роки рівень. Лікування тоді було справді безкоштовним, людям був доступний будь-який лікувальний заклад, але черга, чи не на вулицю, вишиковувалася в гастроентерологію нашої лікарні.
Як головлікар я зобов’язана була знати все про професійні якості своїх співробітників. Можу і сьогодні сказати: Наталії Микитівні Новіковій, як завідуючій відділенням і лікарю-гастроентерологу, рівних не було. Саме такого завідуючого я і шукала.
Вона знала кожного хворого, сама щодня проводила лікарський огляд. Для всіх, хто обходив з нею палати, це була Школа. Наталія Микитівна не просто «видавала» діагноз, а проводила диференційну діагностику, міркувала, залучаючи до ділової розмови колег, виключаючи або звертаючи особливу увагу на певні симптоми, радячись і уточнюючи, прислухаючись до думки інших. Вона була і чудовим терапевтом.
Наталія Микитівна добре розуміла, що ще, крім лікарської допомоги, необхідно для одужання хворого, і створила у відділенні просто-таки домашній затишок. Воно виблискувало чистотою, у кожній палаті стояли квіти. Наталія Микитівна вирощувала їх у себе на дачі і обов’язково приносила до лікарні, сама і букети розставляла. А ділянка гастроентерології у дворі була засаджена трояндами, по п’ятницях усі співробітники відділення приділяли час догляду за ними. У доктора Новікової і сестра-господиня була дивовижною, під стать їй.
Наталія Микитівна була не тільки розумницею, але ще й естеткою, пристрасною любителькою поезії, особливо любила Омара Хайяма, знала його напам’ять. Як би жорстоко не обходилося з нею життя, стійкості вона не втрачала, як, втім, і гумору. Вона навіть складала дотепні віршовані рядки на злобу дня. Словом, мені пощастило, що Наталія Микитівна була однією з восьми завідуючих відділеннями довіреної мені лікарні — найкращим завідуючим.
Олена Нестерова.
Заслужений лікар України,
головний лікар МКЛ-10 у 1972—1997 рр.».
«Наталія Микитівна, без перебільшення, дала мені путівку в «професійне» життя. Вона не тільки схвалила мій вибір займатися гастроентерологією, але й багато чому мене навчила. Спочатку, після закінчення Одеського медінституту, я працювала дільничним терапевтом в одній з одеських поліклінік. Але, видно, нічого в житті випадкового не буває: ще на п’ятому курсі мені серед кращих студентів лікувального факультету вручили книгу під назвою «Цироз печінки та портальна гіпертензія». Тобто заздалегідь відбулося «влучання в точку». А тут на новій для мене стезі — гастроентерології — ще й такий учитель, як Наталія Микитівна! Вона — у стаціонарі, я — у поліклініці, але працювали ми тісно, разом обговорювали стан здоров’я хворих, писали наукові статті. Трохи якісь сумніви — до Наталії Микитівни за порадою.
Вона і сама не соромилася весь час вчитися, хоча багаж знань у неї був — кожному б такий. Наталія Микитівна адже закінчила медучилище та Одеський медін з червоним дипломом, хоча у неї тоді був важкий період у житті. Вчилася вона в ординатурі на одній з найкращих терапевтичних кафедр — у професора Антона Антоновича Окса. І тим не менш, у складних випадках Наталія Микитівна збирала консиліум, радилася з досвідченішими колегами, шукала відповіді в медичній літературі. Вона постійно розширювала коло своїх знань, наприклад, щорічно брала участь у сесіях Центрального НДІ гастроентерології в Москві, була особисто знайома з його директором академіком Логіновим; щороку доктор Новікова брала участь у наукових конференціях НДІ гастроентерології в Дніпропетровську, у наукових конференціях з гепатології в Москві…
Наталія Микитівна на громадських засадах була головним гастроентерологом Одеси, створювала гастроентерологічну службу міста. У неї вистачало сил і на активну участь у роботі міського товариства гастроентерологів, на те, щоб навчати початківців фахівців безпосередньо на робочому місці.
Вона була в усіх сенсах господинею відділення. Вимогливість до співробітників не виключала вимогливості до себе самої. Для користі відділення та людей, що лікувалися там, вона не соромилася ходити в пошуках спонсорів, і їй, знаючи її відданість справі, не відмовляли. Вона і до пацієнтів була не тільки справедлива, але й дуже вимоглива: лікуватися — так лікуватися, не порушувати режим; пішов на ніч додому — могла і виписати. І з харчуванням у відділенні було суворо: «столи» — відповідно до призначеної дієти.
Я захоплювалася і захоплююся Наталією Микитівною ще й як жінкою. Струнка, завжди підтягнута, хода — легка, одягалася з великим смаком. За знаком зодіаку — Діва, вона в усьому любила порядок, затишок, чистоту. Вона була глибокою натурою. Любила театр, книги, обожнювала романси. Квіти, садівництво — це теж був її коник. Недарма кажуть: «Талановита людина талановита в усьому».
Хотілося б згадати хоча б кілька рядків з її теж улюбленого Булата Окуджави: «Дві життя прожити не дано, два щастя — затія пуста. З двох випадає одне — така вже правда проста». Нехай ці рядки будуть словом-пам’ятником їй. Вона прожила гідне життя — в цьому її «правда проста».











