Мені вже 16 років, а я жодного разу не зустрічалася з хлопцем. Не з’являвся на моєму горизонті такий, щоб сподобався. У школі хлопчики якісь маленькі, навіть якщо вони й старші. У компаніях буваю рідко. На дискотеки не ходжу. «На вулицях не знайомлюся!» — сміялася мама, у якої «любовей» у житті трапилося безліч, починаючи з дитячого садка. А познайомилася я цього разу саме «на вулиці» — в автобусі. Тепер живу від зустрічі до зустрічі з ним — найцікавішим хлопцем у місті. Для мене, в усякому разі.
Наприкінці дачного сезону мама відправила мене привести до ладу нашу розвалюху. Зокрема, я мала пофарбувати підлогу в кухоньці. Сама пішла на Новий ринок, попросила в красивих будівельних рядах найкращу емаль для підлоги та дорогу кисть — щоб від роботи отримати задоволення (люблю фарбувати). Молода продавчиня царственим жестом простягнула мені палітру однієї смугастої фірми. Вибрала я «дерев’яну» фарбу світлішу. Поїхала. Обіцяла мамі повернутися до обіду. Куди там! Намучилася, втратила час, зіпсувала кухню — краще б вона ще три роки стояла з попередньою якісною емаллю. Доведеться перефарбовувати підлогу, бо вона стала схожа на глиняну — приблизно на чверть банки «зебри» виявилася заповненою, припускаю, старою затверділою фарбою. Я її роздовбала за допомогою розчинника, але це дало «глиняний» ефект. Будьте обережні, покупці!
Але я ось про що. Стрижку роблю типу «каре» — біля вилиць волосся довге. Волосся мені за півдня мук набридло, наприкінці роботи скріпила його на потилиці (під руками не виявилося шпильок) двома легкими пластмасовими прищіпками. Та й забула про них, поспішаючи додому. Так і сіла в маршрутку, де на мене одразу став поглядати симпатичний дорослий хлопець з книгою пісень-віршів Висоцького. Тато у мене любить цього співака. А батькові любов передав дід, який жив «у ті часи укромні, тепер майже билинні» — у 70-ті роки минулого століття. Бачу, хлопчик начебто заговорити хоче, але бентежиться. Тоді я наважилася. Посміхнулася: «У нас удома теж Висоцький «проживає». Хлопець радісно здивувався: «Правда? А я думав, це велика рідкість — книгу довго шукав»
За першої ж нагоди Влад пересів до мене, всю дорогу ми пробалакали. Але коли готувалися до виходу, він раптом сказав: «Вибач, а прищіпки замість шпильок це прикол, так?». Зі сорому провалитися! Довелося розповісти про фарбу, про мої муки… Смішна історія. «І сумна, — поспівчував Влад. Але додав: «А адже завдяки поганому сталося добре — ми познайомилися…» Це були дорогі для мене слова.
Далі розповідати нічого. Ми зустрічаємося. На сьогодні щасливі. На завтра загадувати не треба. Злощасну підлогу в кухоньці пофарбували разом. Із задоволенням провели удвох чудовий осінній день на дачі.











