ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Жила-була рибка. З нею ніхто не хотів дружити, бо вона багато базікала.

Одного разу рибка вирішила помандрувати. Спочатку вилізла на сушу подивитися, що там. Раптом вона побачила велику, величезну чаплю.

Чапля плакала від голоду. Рибка запитала: «Чого ти плачеш, чапле?».

А чапля відповіла: «Я плачу за мамою». Вона вдала, що хоче подружитися з рибкою — підійшла ближче, ніби хотіла щось сказати рибці-базікалі, та кинулася на неї.

Чапля схопила рибку за верхній плавець і відкусила шматок. Рибка злякалася — ледь серце не зупинилося! І ось подумала базікала: «Краще не ходити на сушу, а в якесь інше місце».

І вирішила вона заплисти в морську печеру. Адже вона не знала, що там акула! Запливла туди і раптом почула якийсь хропучий звук. Рибка свиснула — і акула прокинулася. Як побачила рибку, одразу за нею ганятися! Пащу відкриває, щоб її з’їсти. Рибка швидко сховалася за корали — і мовчок.

А акула підкралася ззаду і клацнула зубами. Рибка швидко повернулася, побачила акулу — і мерщій наверх. Але акула встигла схопити її за кінчик хвостового плавця і відірвала шматочок. А рибка — наверх, і втекла.

І раптом вона подивилася вниз і побачила на дні квіточку, ніби у вазі на ніжках. Вона підпливла ближче і побачила, що це краб, а на ньому — актинія. Рибка вирішила підплисти ближче і поговорити з актинією і з крабом. Спочатку вона вирішила поговорити з крабом, а потім — з красивою, як квітка, рожевою актинією. Ось вона підпливла до краба і дізналася, що його звуть містер Крабе.

Вона запитала: «А ви як кінь? везете мадам?».

Актинія сказала у відповідь: «Я — наречена, а він — наречений, і несе мене на руках».

Вони обоє образилися, що нареченого-краба обізвали конем, і стали радитися, як з’їсти рибку-базікалу, щоб вона не говорила дурниць.

Крабе сказав: «Потрібно, щоб рибка підійшла до тебе, і ти її вжалила, як медуза, а потім ми її з’їмо!».

Актинія сказала рибці: «Підійди і поглянь на мій капелюшок! Можеш навіть помацати, якщо хочеш».

Рибка підійшла і ще не встигла доторкнутися, як актинія стала стискати свої красиві, але жалючі пелюстки, і трохи зачепила рибку за черевні та грудні плавці. Рибці стало боляче, і вона відскочила на саму верхівку корала.

Вона вирішила подивитися, що робиться нагорі. Не встигла вона рушити плавцями, як побачила товстого, жирного черв’яка. Вона накинулася на нього, але не встигла його пожувати, як одразу опинилася в повітрі і полетіла у відро.

Рибалка був добрий, він не всіх рибок засовував у відро. Одну відпустив — одну засунув, одну відпустив — одну засунув, щоб не губити даремно рибку, щоб залишилося на завтра, на післязавтра. Він подивився у відро і побачив, що у всіх рибок капають сльози, і вода від них стає все густішою і густішою, а рибки не рухаються, не стрибають, а тільки сидять і плачуть. Рибалка пожалів їх і відпустив у море, щоб вони жили довго і щасливо.

А рибці гачок рибалки подряпав губу, і з тих пір вона перестала бути базікалою, і тільки пошепки говорила зі своїми друзями, а з чужими не розмовляла взагалі. Ця рибка потім відкрила свою школу, і в ній вчила маленьких рибок, з ким можна, а з ким не можна розмовляти. Ця школа називалася «Мовчанка», і в ній маленькі рибки грали в мовчанку — у гру, яку вигадала ця рибка.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса