Найбільше на світі Діма любив солодке. У літньому шкільному таборі оголосили конкурс «На найчистішого, найакуратнішого та найохайнішого» і затвердили приз у вигляді медалі. Медаль була великою, блискучою, а в середині — шоколадною. Діма одразу вирішив, що медаль має належати тільки йому.
Якщо чесно, він ніколи не був особливим чистюлею, але з усіх сил боровся за нагороду. Тепер зуби він чистив найдовше і вмивався, як на виставку. Акуратно заправляв розкладачку, красиво вкладав рушник, краще за дівчаток.
Сім років жив чоловік байдикуючи — і раптом за сім днів…
«Це нелегко!» — думав Діма, але продовжував працювати над собою.
Наприкінці тижня йому справедливо вручили медаль. Цілий день носив її Діма на грудях, а потім сховав у кишеню.
«Діма, дай від медальки відкусити, — попросив Альоша. — Не жадничай!».
«Не дам! — сказав Діма. — Свою нагороду я їсти ніколи не буду! Вона мені дісталася дорогою ціною».











