Ми з бабусею нещодавно купували гусенят на базарі. Усі гарненькі, однакові, як солдатики на параді, — інкубаторські.
А в однієї жінки гусенята були різні — великі, середні, маленькі. «З одного гнізда, — зітхнула господиня, — а розвинені кожен у міру відпущеного йому здоров’я». Ми хотіли вже відійти від «різнокаліберних», а жінка крикнула навздогін: «Віддам дешевше!». Ми з бабусею повернулися. «Ви ще порадієте домашнім гусенятам, — примовляла селянка, — це не те що інкубаторсько-інтернатські бісенята. Виховані!». Ми посміялися з винахідливості продавчині. Хіба можна говорити про гусей, що вони «виховані»?
Принесли десяток гусенят додому. Дали їм корм. І справді, не б’ються, не клюються, не лізуть до їжі нахабно. Поводяться з гідністю. Спека на вулиці стоїть нестерпна. Бабуся в тазик води налила, в тінку поставила. Малувата для багатьох гусенят миска, особливо для Гуллівера, як ми назвала найбільшого (а малому дали ім’я Ліліпут). Однак хлюпаються всі в тазику із задоволенням, треба тільки частіше воду міняти.
І ось що ми помітили: в чергу стають гусенята, як порядні люди на автобусній зупинці. Скупається той же Гуллівер, великими крилами поплескає і тупає до хвоста черги, де Ліліпутик прилаштувався. Міг би великий без черги влізти, хоча б Ліліпутика відпихнути, а не робить цього, рухається в різнокаліберній черзі, голова поважно височіє. Ай да господиня! Тільки любов’ю можна досягти такого виховання. Дякуємо їй.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











