Цього року для мене особливий: відзначатиму цілу низку ювілейних дат. Рівно 60 років тому я закінчив Одеське вище морехідне училище. Це був третій випуск судномеханіків. Ми, випускники тих років, намагаємося не порушувати нашу традицію, щороку зустрічаємося біля пам’ятника Дюку де Рішельє. Зрозуміло, що рік від року рідіють наші ряди: йдуть з життя ветерани флоту, деякі важко хворіють. А ті, що приходять на зустріч, згадують роки, проведені в училищі, рейси до далеких берегів і, звичайно, багато говорять про відродження нашого флоту. Прикро до сліз: за лічені роки Україна позбулася статусу великої морської держави…
У зв’язку з цим згадаю ще одну круглу дату. Рівно сорок років тому на навчально-виробничому судні «Професор Анічков» було піднято державний прапор. Міністерство морського флоту СРСР замовило Польщі побудувати дев’ять навчально-виробничих суден. Чотири були побудовані для Балтійського пароплавства, чотири — для нашого, Чорноморського, і одне судно для Далекого Сходу. НВС призначалися для перевезення різних вантажів та навчання курсантів морській справі. На «Професорі Анічковому» я плавав старшим механіком. Це судно дійсно було справжньою кузнею кадрів, де курсанти успішно опановували практичні навички.
Плавав я і на інших суднах ЧМП, був груповим інженером Морської академії, начальником відділу практики ОНМА.
І ще про одну дату не можу не сказати. У січні 1961 року було здійснено перший рейс на теплоході «Фрунзе» на Кубу з вантажем аміаку та нафти. Після того, як США оголосили блокаду острову Свободи, з Куби пішли фахівці, які працювали на металургійному комбінаті в порту Нікаро. Уряд Радянського Союзу відгукнувся, надавши допомогу фахівцями та сировиною для роботи комбінату. Три судна Чорноморського пароплавства — «Фрунзе», «Грозний» та «Володимир» — були переобладнані під перевезення аміаку на Кубу, і комбінат запрацював на повну потужність.
Цей рік знаменний для мене і ще однією датою. У 1951 році я одружився зі студенткою біофаку Одеського університету Ладою Ільїною. Разом виростили двох чудових синів, маємо трьох онучок і двох правнуків. Як то кажуть, життя прожито не дарма: є, що згадати, були події, якими можу пишатися.
