На кожне свято я робила батькам подарунки, але одного разу, у третьому класі, ніяк не могла придумати, чим порадувати маму. Ідею подала однокласниця. Вона завжди вигадувала те, чого до неї ще не було. І ось вона вирішила написати на 8 Березня в подарунок своїй мамі… книгу! Про двох хлопчиків, які знайшли галченя, що випало з гнізда. Вона показала мені тільки першу главу і обкладинку, але задум мені сподобався. Я теж почала писати, «підім’явши» сюжет під себе — замість двох хлопчиків у мене були дві дівчинки, а замість пташеняти — білченя. Я довго думала, яке ім’я йому дати? Горішок? Банально. Тоді я ще не знала подібних слів, але розуміла їх значення. І тоді я згадала назву книги, прочитаної мені бабусею пару років тому — «Рудик». Білченя руде. Значить, підійде. Так книжку і назвала.

Взялася за текст. Щоб однокласниця не побачила явного плагіату, я підбирала зовсім не такі слова, які були у неї. Візьмемо, для прикладу, першу фразу: «Яскраво світило сонце», у мене ж: «Був похмурий, дощовий день».

Написати я мала в рекордні терміни — за три дні. І я писала скрізь — вдома, в школі на перерві, на групі продовженого дня. І все ж змогла вкластися в термін. Сюжет я не продумала заздалегідь, але я бачила, коли писала, білченя, чула його голос. Мені самій було цікаво, що з ними станеться. Фінал виявився абсолютно несподіваним для мене… Трагічним. Навіть сльози виступили на очах, як у маленьких героїнь оповідання…

Йшов час. Я дорослішала. Нещодавно, відкривши шухляду письмового столу (шукала якийсь підручник), раптом виявила зошит у клітинку з написом «Білченя Рудик». З посмішкою глянула я на дитячий малюнок і… заглибилася в читання. Придуманий, загалом-то, сюжет вразив мене своєю щирістю. Я побачила маленьку дівчинку, яка старанно виводила слова в зошиті… Це був дійсно хороший подарунок для мами!