У нашій газеті 15 січня цього року був опублікований матеріал «Брати Мезенцеви». З проханням розповісти про двох відомих одеситів — Сергія Афанасійовича та Георгія Афанасійовича Мезенцевих — звернулися тоді до редакції дві ветеранські організації — заводу радіально-свердлильних верстатів та ДСК ЧМП. Вони підготували клопотання до історико-топонімічної комісії міськради з проханням про перейменування однієї з вулиць Одеси, давши їй ім’я братів Мезенцевих. І попросили газету підтримати їхню ініціативу, розповівши про долю двох братів, які багато зробили для розвитку та процвітання Одеси.
У газетній публікації можна було лише фрагментарно зупинитися на життєвому шляху двох чудових людей, чиї долі тісно переплелися з історією Південної Пальміри. Але навіть деякі наведені факти з їхніх біографій красномовно свідчать: Мезенцеви гідні, щоб пам’ять про них була увічнена. Георгій Афанасійович — особистість легендарна. Випускник Одеського морехідного училища ще до війни став капітаном далекого плавання. Першим відкривав нову лінію на США, кілька рейсів здійснив до берегів республіканської Іспанії, що воювала. Капітан Мезенцев став відомий усій країні, коли 5 грудня 1936 року теплохід «Комсомол» був захоплений фашистським крейсером. Георгій Мезенцев разом із полоненою командою майже рік провів у застінках іспанської в’язниці Пуерто-дель-Санта-Марія. Наш земляк, письменник Іван Гайдаєнко, який був членом екіпажу «Комсомолу», пережиття в андалузькій в’язниці описав у трилогії «Санта-Марія». Після повернення на батьківщину Георгій Афанасійович продовжував плавати, провів унікальну експедицію з буксирування плавучого доку з Одеси на Камчатку. Під час Великої Вітчизняної війни був призначений начальником створеного Чорноморсько-Азовського басейнового управління, очолював Далекосхідне пароплавство. Брав участь в обороні та евакуації Одеси, Севастополя, Керчі, Новоросійська, у війні з Японією. Вже в повоєнні роки очолював одне з управлінь апарату Міністерства морського флоту СРСР. Майже півстоліття віддав морю. У 1976 році одному з побудованих теплоходів було присвоєно ім’я «Капітан Мезенцев».
Можливо, не так широко відоме одеситам ім’я Сергія Афанасійовича, але заслуги його перед Одесою не менш значні. Молодий перспективний фахівець перед початком Великої Вітчизняної війни став головним механіком Одеського верстатобудівного заводу. На «Радіалці» він пропрацював 23 роки. У перші дні війни все обладнання підприємства було демонтоване та вивезене до Башкирії, і вже через кілька місяців почало випускати верстати для оборонних підприємств та снаряди для фронту. Після війни він піднімав із руїн рідну «Радіалку», яка з часом стала флагманом машинобудівної галузі країни. А пізніше став директором заводу, що будувався, «Автогенмаш» («Кисневиймаш»). Сергію Афанасійовичу вдалося вивести і цей завод у передові підприємства країни. 12 років він очолював Український науково-дослідний інститут верстатів та інструментів.
Важко перерахувати, скількох бойових і трудових нагород удостоєні брати Мезенцеви, яких вже давно немає серед живих.
Ініціативу двох ветеранських організацій щодо увічнення пам’яті двох знаменитих одеситів не можна не вітати. У своєму зверненні до історико-топонімічної комісії ветерани «Радіалки» пропонували розглянути варіант про перейменування вулиці Бугаївської, де знаходилося відоме підприємство, на вулицю Братів Мезенцевих.
— Відповідь, яку ми нещодавно отримали з історико-топонімічної комісії, засмутила до глибини душі, — розповідає ветеран заводу радіально-свердлильних верстатів, керівник ініціативної групи Ніна Іванівна Козіоровська: «Комісія вважала недоцільним перейменувати вулицю Бугаївську, оскільки це стара історична назва. Історико-топонімічною комісією прийнято рішення про включення імені Георгія Мезенцева до реєстру резервних назв для перейменування повторюваних вулиць або нових вулиць міста. Комісія готова в майбутньому розглянути питання про встановлення меморіальної дошки С. А. Мезенцеву, якщо ваша група візьметься за здійснення вашої ініціативи», — це рядки з отриманої відповіді, які багато ветеранів сприйняли з великою образою… Нехай члени історико-топонімічної комісії не сумніваються: ми, ветерани «Радіалки», незважаючи на наші скромні пенсії, зможемо зібрати необхідну суму для встановлення меморіальної дошки Сергію Афанасійовичу Мезенцеву. Але ж хотілося, щоб і місто взяло участь у нашій ініціативі: особистість Георгія Мезенцева легендарна, але не менш значні заслуги його рідного брата перед Одесою. Так чому ж у нашому місті не може з’явитися вулиця Братів Мезенцевих?
Днями до редакції «Вечірньої Одеси» надійшов лист від Лева Михайловича Литвина — учасника Великої Вітчизняної війни, ветерана праці, який брав участь у зведенні багатьох значних об’єктів на Одещині, зокрема портового заводу, видавництва «Чорномор’я», судноремонтних заводів… Лист надійшов з Німеччини, де зараз проживає Лев Михайлович. Ось що він пише:
«Прочитав у вашій газеті в Інтернеті статтю «Брати Мезенцеви». З одним із героїв публікації — Сергієм Афанасійовичем — мені пощастило бути близько знайомим протягом 46 років. Доля нас звела тоді, коли він був директором заводів радіально-свердлильних верстатів, а потім «Автогенмашу». Я в той час працював виконробом, начальником монтажної дільниці СУ-404, яке обслуговувало Одесу та область. Сергій Афанасійович був геніальною людиною, найбільшим господарником, чудовим фахівцем, добрим, суворим, але справедливим керівником. З великою повагою ставився до людей не тільки своїх заводів та НДІ, а й до монтажників та будівельників, мав підхід до кожного, і в результаті здобув загальне визнання, повагу та любов людей. Він був людиною, з якою можна було поговорити на будь-яку тему, порадитися з життєвих питань. Про його людяність багато говорити не буду, просто наведу два випадки. Потрібно було терміново здати один із корпусів заводу «Автогенмаш» під монтаж технологічного обладнання. Ми зрозуміли, що без організації другої зміни нічого не вийде, і залишилися працювати до 24 години. Перед виходом додому Сергій Афанасійович зайшов до корпусу, подивився, що монтажники працюють понад зміну, і тихо пішов. А о 9 вечора з заводської їдальні нам принесли гарячу вечерю. Ми були здивовані, а коли хотіли за неї розплатитися, нам сказали, що все оплачено директором заводу. А після закінчення роботи біля прохідної заводу нас чекав автобус, щоб розвезти людей по домівках. Про це теж подбав Сергій Афанасійович. Згадую і сувору зиму 1959 р., коли ми проводили зовнішні роботи в цеху «Автогенмашу». Через сильний мороз я серйозно захворів: паралізувало лицевий нерв. Дізнавшись про це, Сергій Афанасійович надіслав мені додому премію за введення об’єктів заводу та путівку на оздоровлення до санаторію. А адже я не був членом колективу «Автогенмашу». Ось у таких приватних випадках особливо яскраво розкривається сутність людини.
Вважаю, Сергій Афанасійович Мезенцев гідний того, щоб пам’ять про нього була увічнена. І взагалі, час би багато вулиць перейменувати на честь людей, які дійсно багато зробили для процвітання Одеси…»
Але, мабуть, у членів історико-топонімічної комісії щодо цього дещо інша думка. Нещодавно відбулося її чергове засідання, на якому розглядалося питання про перейменування низки вулиць Одеси. Пропонується на затвердження сесії депутатів винести нові назви вулиць — Мариністів, Тепла, Каштанова, Пейзажна… Братів Мезенцевих у цьому списку немає.











