Дорогі одесити! Я знаю, що мій батько дуже любив своє рідне місто, пишався тим, що народився в Одесі, і завжди був щасливий повернутися додому хоч на мить. У листі дружині та двом своїм дочкам він писав з короткочасного відпустки: «Дорогі мої! Дістався до Одеси благополучно. Йшов майже до самого дому з порту пішки з валізою. Одеса посміхалася мені, я посміхався Одесі. І не тому, що не було таксі та інших трамваїв або вони були переповнені, а тому, що просто так було веселіше!» (1968 р.).
Своїй мамі він писав турботливі листи, хвилювався про неї, запитував завжди, чим ще він може їй допомогти. Марія Олексіївна Каменчук, моя бабуся, проживала за адресою: м. Одеса, провулок Герцена, будинок 5, кв. 2. У цьому будинку 6 червня 1928 року народився мій тато. Будинок був великий і належав грецькій родині Діаманді, а батьки мого тата винаймали в цьому будинку лише кімнату. Мій тато залишився жити зі своєю мамою, коли йому було два роки — його батько покинув сім’ю. Їхня зустріч відбулася лише у 1949 році, коли мій тато був уже дорослою і самостійною людиною, пройшов усі випробування воєнних років, закінчив Одеську льотну спецшколу і продовжував далі опановувати льотну майстерність. Лише за рік до свого польоту в космос, у 1970 році, мій тато зміг перевезти свою маму в окрему однокімнатну квартиру.
До загону космонавтів тато прийшов у 1963 році вже досвідченим льотчиком 1-го класу. Без неба він не мислив свого існування, тому продовжував літати та освоювати нові літаки, навіть коли готувався до польоту в космос.
Я пішла до школи у 1966 році в Зоряному містечку — тоді воно називалося Зеленим. На урочистий ранок привітати нас, першокласників, прийшов Юрій Олексійович Гагарін. Тато теж був на цьому ранці — він нас фотографував. На фото зі зворотного боку тато підписав:
«1 вересня 1966 р.: у центрі — Ю. О. Гагарін, у першому ряду: Олена Гагаріна, Марина Добровольська та ін.). Майже до закінчення школи я сиділа за однією партою з моєю подругою, дочкою Ю. О. Гагаріна. Ми також були і сусідами по дому.
Після закінчення 4-го класу з відзнакою тато написав мені в вітальній листівці: «Розумниця ти моя! Думаю, що ти в навчанні на цьому не зупинишся…!». Він завжди підтримував мене в усьому і вірив у мене. У його тренування входили і плавання, і стрибки на батуті. Мене він теж залучив до спортивних занять з цих самих видів спорту. Цікаво, що Міжнародні змагання з батуту за кубок Г. Т. Добровольського проходили неодноразово і в Одесі, але тільки пізніше…
Підготовка до польоту в космос вимагала часу. Програми змінювалися і ускладнювалися завдання. Американці готувалися до польоту на Місяць, а у нас була створена група «Л-1», до якої входив і тато. Але після того, як американці нас все-таки випередили, було прийнято розумне рішення почати освоєння орбітальних станцій.
40 років тому був здійснений запуск першої у світі орбітальної наукової станції «Салют». У газетах писали: «6 червня 1971 року з космодрому Байконур на навколоземну орбіту був виведений космічний корабель «Союз-11», пілотований екіпажем у складі командира корабля Добровольського Георгія Тимофійовича, бортинженера Волкова Владислава Миколайовича та інженера-випробувача Пацаєва Віктора Івановича. 7 червня о 10 годині 45 хвилин за московським часом після успішно виконаної стиковки транспортного корабля «Союз-11» з науковою станцією «Салют» екіпаж корабля перейшов у приміщення наукової станції. Всі члени екіпажу почувають себе добре. Таким чином, у навколоземному просторі створена і почала функціонувати перша у світі пілотована орбітальна наукова станція «Салют». Зроблено важливий крок у розвитку космічної техніки та пілотованих польотів. Використання нового космічного комплексу — орбітальних станцій з транспортними кораблями для їх обслуговування — відкриває широкі перспективи для подальшого дослідження та освоєння космічного простору в інтересах розвитку науки та народного господарства».
Ця програма виявилася найуспішнішою і надійною — вже сорок років у космосі працюють на станціях міжнародні екіпажі, а першим командиром першої станції був син Одеси — Георгій Тимофійович Добровольський. Дорогим для мого тата було привітання від Леоніда Утьосова — телеграма, яку передали на борт станції: «Ура! Одеса в космосі!»
На цьому я не закінчую розповідь про свого легендарного батька… До зустрічі, дорогі одесити!











