У нас є дача в селі на березі лиману. Як тільки потепліло, на вихідні ми стали їздити туди. Роботи в саду завжди багато — і в першу чергу чоловічої. Тато купив собі робочі рукавиці, щоб обійтися без травм. Чи то ці рукавиці довго лежали десь, чи то нитки трапилися не дуже міцні, але права рука невдовзі залишилася у батька без «одежинки» — шви розійшлися. Тато в цей час поралися з нашою пічкою-«буржуйкою» і засмучено сказав мамі: «Доведеться пустити на розпал». І кинув праву рукавицю в куток.
Мама взяла рукавицю і за десять хвилин скріпила шов, що розійшовся, міцною ниткою. Рукавицю поклала в той самий куток, де взяла, бажаючи зробити батькові сюрприз. А тато нічого не помітив (він у нас взагалі трохи розсіяний) і справді поклав брезентушку в піч, коли там вже щосили палали дрівець. Мама вийшла з кімнати: «Як тобі моя реставрація?» Ай-ой, а врятувати рукавицю вже не можна.
Засмучений тато пішов на вулицю, але швидко повернувся: «Через цю злощасну рукавицю я став любити тебе ще більше!» — і поцілував маму в маківку. Мама засміялася: «Виявляється, любов можна міряти і рукавицями!» Цього вечора в нашому натопленому будиночку було особливо затишно.











