ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Жив-був на світі зелений Повітряний Шарик. Він був настільки легким, що одного разу не втримався в руках дівчинки, яка принесла його на свято, — і під пустотливими поривами вітру вирвався в неї з рук.

— Ах, я вільний! Я ні до чого і ні до кого не прив’язаний відтепер! — сміявся Шарик, піднімаючись все вище.
— Ох, як близько я підлетів до сонця! Як яскраво виблискую в його променях! Це тому, що я вирвався зі стримуючих мене рук! — радів зелений повітроплавець.
Але несподівано порив вітру кинув Шарик вниз — прямо в гущу дерев, що росли в міському парку. Гілки хлестнули його по круглих щоках, і він застряг у кроні розлогого клена, зачепившись ниточкою за сучок.
— Чому політ перервано? — обурився Шарик. — Адже так несправедливо — я тільки почав насолоджуватися свободою!
Парк знаходився недалеко від місця, де дівчинка продовжувала гуляти, проте круглого в’язня ніхто побачити не міг, тому що він був такого ж зеленого кольору, як і листя дерева.
— Мене не бачать… — зрозумів Шарик. — Але мене почують!
Зеленому Шарику спала на думку добра думка (у шариків немає нічого, крім голови, тому вони вважають себе дуже розумними).
Він напружився, зібрав усі свої повітряні сили і почав розгойдуватися. Спочатку повільно, потім все швидше і швидше.
— Зараз! — пихкав Шарик. — Ось зараз! Я дотягнуся… і мене почують… І прийдуть за мною, і заберуть мене…
— Я такий красивий… — він злетів високо, підвішений на ниточці, — такий яскравий… — він почав падати вниз, — такий свободо… — мета була як ніколи близька, — …любний шар!
Шарик домігся свого — з усього розмаху вдарився об гострий сучок.
— Бах! — пролунало в парку.
«Тепер мене почують і знайдуть!» — встиг подумати Шарик…
ДІВЧИНКА, повертаючись з батьком після свята через парк, побачила біля високого розлогого клена зелені клаптики, що валялися на землі:
— Тату, дивись — чи не мій це шар?
— Те, що від нього залишилося, — уточнив батько.
— Але чому він полетів? Чому йому не хотілося бути зі мною? — допитувалася дівчинка. Їй було шкода втікача.
— Напевно, тому, що всі повітряні кулі, а особливо зеленого кольору, дуже волелюбні, — припустив батько.
— А чому він лопнув?
— Тому що той, хто хоче бути вільним, повинен бути і розумним. Інакше, здобувши бажану свободу, він загине так само, як цей шарик.
Дівчинці захотілося заплакати, але вона передумала, тільки зітхнула: свобода обходиться дорого.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса