Зустріч весни в галереї «Біла Місяць» (вул. Канатна, 9) звикли відзначати виставкою та ритуалом проводів Масляної — спаленням паперового опудала, з яким разом мають піти всі негаразди минулого. Арт-проект «Квадрат вікна» об’єднав при цьому чотирьох учасниць — Наталію Лозу, Ольгу Разінкіну, Тетяну Поповиченко та Ларису Дем’янишину.
У роботах Наталії Лози відчинене навстіж вікно, звернене до моря, можна уподібнити розпахнутій душі художниці. Наталя — художник імпульсивний і темпераментний. Вона любить море і під час літніх канікул (Н. Лоза викладає живопис у педуніверситеті) вирушає на кримське узбережжя.
У пейзажі «За вікнами шумить прибій» представлений вид з вікна майстерні її друга, кераміста Анатолія Єришкина, на слободу Аполлонівка, названу на честь генерала Аполлонова. Баркаси, човни, хаотичні будівлі рибалок на березі… Цей своєрідний мальовничий кримський Шанхай — стихія її життя. Радісне сприйняття життя — головна складова її стилю, а хмари в контражурі — її фірмовий знак. У її роботах живе літо. Його цвітіння і сяйво вона пише соковитими фарбами, великими контрастними мазками вміло передаючи динамізм життя («За вікном вітер», «Чарівний запах бузку»). Відвідування Херсонеса, холодний день, античні колони і квітучий бузок…
У кожній її роботі відчутний великий пленерний досвід, однак Наталя не відмовляється від стійкості композиційних рішень, матеріальності трактування форм. Вона густо накладає фарбу на полотно, домагаючись відчуття матеріальності, і відчуває величезне задоволення, відчуваючи під руками слухняне барвисте тісто.
Ольга Разінкіна — колега і подруга Наталії Лози. Вони разом працюють, разом беруть участь у літніх пленерах і виставках. Не дивно, що в їхніх роботах багато спільних мотивів, але трактування різне. Від свого вчителя, заслуженого художника України В. Філіппенка, Ольга засвоїла, що сучасне мистецтво ґрунтується на праві індивіда перекроювати реальність на власний розсуд. Вибір предметів у її натюрмортах-пейзажах обмежений. Її приваблює геометрія простих предметів: квадрат вікна, коло столу і тарілки на ньому, циліндр банки тощо. Вона створює очищений образ, що тяжіє до символу, до першооснови світу та його таємниці. Адже простота світу оманлива. Її тарілку черешні або квіти на вікні можна розглядати як атрибути сюжетів з любовним побаченням, а вікно — як таємний вхід до будинку коханої.
Тетяна Поповиченко, в минулому учениця одного з найсамобутніших художників Одеси Юрія Коваленка, володіє іронічним ставленням до життя, що дозволяє їй відображати його «і жартома, і всерйоз». Її вікна — це очі будинку. Порівняйте в російській мові такі співзвучні слова, як «окно» і «око». Колоритні мешканці одеських двориків зі скрізьсущими котами — персонажі її робіт. До речі про котів: їх у Тані п’ять, тож вона по праву носить серед художників почесне звання котівника і кошколюба. Її графіка красномовна і дає нам чітке поняття про габарити дами у вікні та характер її кота. Відчуття простоти мотиву та повної осяжності зробленого художницею межує з веселою жартом. І дитина зрозуміє, як почала свій шлях ця свавільно-смілива лінія, окреслюючи пустотливою петлею і виразною плямою «одеських вікон незгасне світло».
Лариса Дем’янишина — представниця «южненської школи», учениця заслуженого художника України Ореста Слешинського, універсальне обдарування. Вона — ілюстратор книг, творець проекту пам’ятника Голодомору в Татарбунарському районі, живописець і графік, майстер вільного розпису акрилом по шовку. До того ж вона — депутат Южненської міськради. Все, до чого звертається її легкий пензель, стає ніжною мелодією сопілки або візуалізацією найніжнішого голосу Ніни Матвієнко. Як музикант підбирає мелодію, так Лариса змінює техніку залежно від своїх намірів. Її стихія — світ природи, де час зупинився і досягнуто повне злиття людини з природою («Весняний сад», «Автопортрет у майстерні, відбитий у вікні»). Її улюблена кольорова гама, блакитний з жовтим, є символом України.
Вікна з видом на море, вітражні вікна, вікна майстерні художника, вікна в казковий світ, дачні вікна та вікна одеських двориків; вікна, «прикрашені» банками з соліннями, гірляндами сушеної рибки, а також квітами та фруктами. Все це можна побачити на виставці. Хоча кожна учасниця проекту має свій стиль, свою техніку (живопис, графіка, вільний розпис акрилом по шовку), квартет учасниць вийшов зіграним і професійним. Добротний реалістичний живопис, що видає прихильність південно-російській школі, поєднується з багатозначністю символу, багатством уяви та гумору. Всі учасниці цього проекту переконані в одному: саме через вікно приходить щастя в дім і душу, адже вікно — джерело світла в прямому і переносному сенсі.











