чт, 19 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

У суботньому номері ми опублікували великий нарис Белли Кердман з цією назвою. Відома одеська журналістка, яка нині живе в Ізраїлі, зустрілася там з колишньою дружиною та сином художника Валентина Хруща. У публікацію не вмістилися вставлені в матеріал спогади Віки Хайциної про ті далекі роки, коли вони з Валею Хрущом жили в її напівпідвальній квартирі на вулиці Чижикова. Сьогодні ми публікуємо ці спогади.

Отже, згадує Віка Хайцина:

«Я ніколи не сміла натякнути, що у мене немає грошей, щоб нагодувати дитину і його, а також гостей, які завжди були в домі. Якщо у мене в кишені був карбованець, я викручувалася, як могла. Ми з Дімою на морі збирали мідії та готували плов. Я була юродивою щодо грошей, ціпеніла від ніяковості, коли треба було позичити 25 крб. до зарплати. Валя ж казав: «Ще не вечір!». І обов’язково хтось із його шанувальників приносив то в’язку бичків, то ковбасу.
Коля Зелений (Кела) обожнював Валю, возив його в парну і завжди приносив коробку тістечок з ресторану «Море». Перше тістечко він кидав нашому собаці, боксеру Біллі. Коля написав роман «Порто-франко». Його суть: якщо Валик хоч раз прийде в призначений час, а це йому ніколи не вдавалося, то бути Одесі містом вільної торгівлі. Він наводив довгі цитати з Ніцше, Сартра, Камю, Фолкнера, Толстого і Достоєвського на осуд легковажної поведінки Хруща. Коля був єдиною людиною, яка страждала, як і я, від розлуки з Валею…
Гості у нас з’являлися зранку, раніше, ніж я відкривала очі. Вони сиділи на веранді, курили, наводили туди-сюди свої об’єктиви. Я пробиралася, як злодійка, повз них до туалету. Привести себе до ладу в таких умовах було важко. У мене душа йшла в п’яти в дні домашніх виставок, коли стрілки-покажчики «у кв. №1» починалися вже з вулиці. Люди йшли натовпами, в основному — колекціонери. Пам’ятається, навіть з ленінградського андеграунду були — Курйохін, група «Арсенал» з Олексієм Козловим. Рома Карцев часто заходив, коли вони з Вітею Ільченком репетирували недалеко від нас, у Будинку офіцерів. Іноземці бували, зокрема, Джордж Файфер з журналу «Континент». Цей являвся з віником, і вони йшли з Валею в баню на Чижикова. Одного разу Джордж повернувся засмучений, сказав, що «мазупи», тобто мазуту, немає, і тому баня не працює, а истопник п’яний. І, звичайно, відвідували нас різні «в штатському». Приходила Кіра Муратова. Я думала, вона запропонує Вале написати картину до якогось фільму. Але він сказав: «Я пообіцяв їй витренувати щура». Думаю, це був задум до фільму «Діти підземелля». В жах прийшла від цієї чергової затії Валі.
Якось прийшли до нас зі знімальної групи «Раби любові». У Валі були дивовижні речі, придбані на «Староконці»: чоботи англійських колонізаторів, оспівані Кіплінгом, вузьконосі черевички з коричневої замші тощо. Позичили для зйомок, і — назавжди. Добре, що я здуру не віддала улюблене крісло-гойдалку. Ми його, від’їжджаючи, подарували Келі.
Валю багато хвалили, він себе роздавав. Реставрація, визначити вік ікони — подібні завдання вирішував на ходу, з усмішкою. Він був безвідмовним і нескінченно добрим. Друзям, які прийшли за порадою, що подарувати відомому диригенту, за один вечір змайстрував паличку — «японську», з ієрогліфом і в футлярі. Я його запитала: «Що означає ієрогліф, ти хоч знаєш?», Він відповів: «Здається, погане слово».
Від нескінченних посиденьок, відсутності роботи та безгрошів’я Валя вирішив втекти з нами з Одеси під Очаків. Він там спочатку купив розвалюху, де мав намір організувати виробництво амфор типу грецьких. А потім ще й будинок — на позичені гроші, здається, за 1500 крб. Я була в жаху: як це можна буде повернути?! А він збирався стати фермером. Прожекти були такі, що я не уявляла собі, як розпоряджуся багатством, яке на нас звалиться: гончарка, вулики, кури тощо. У Валі була книга секретів ведення господарства ХІХ століття. Він задумав за тими рекомендаціями створити цех з виробництва салямі. У рецепті значився і такий компонент: м’ясо осла. Якось до нас приїхав дагестанець зі шкурами для продажу. Хто і чому дав йому нашу адресу, уявити не можу. Так от, йому Валя замовив… «партію ослів»! Це був апогей його одеських подвигів»…
І ще одне продовження теми. Як часто буває, коли про давно минулі роки пишуть за чиїмись розповідями, в матеріал потрапляють прикрі неточності. Пам’ять — річ загадкова, і кожен пам’ятає так, як пам’ятає… Вважаємо за необхідне навести уточнення деяких деталей, зроблені Євгеном Голубовським.

Валентин Хрущ закінчив Одеську художню школу імені Костанді. Навчався у Олега Зайцева. Потім близько року був вільнослухачем в училищі. У Єгорова навчався вдома, бо Єгоров дав йому можливість жити у своїй майстерні. Фраєрман помер у 1957 році, Хрущ у нього не навчався. Картини Хруща не були першими, що продавалися на Заході. До нього на квартирних виставках у Москві, а потім у Мюнхені добре продавалися Ануфрієв, Басанець, Стрільников, Маринюк та Ястреб. «Парканна» виставка була не на тилах оперного театру, а, по суті, на паркані перед його головним фасадом, встановленим, оскільки йшов ремонт. Виставку вони не назвали «Хрущик+Сичик», а написали крейдою на паркані, хто є хто. Це вже потім у статтях так обізвали виставку. Валерій Басанець, тихіший з тихих, не був учасником «парканної» виставки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса