ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Олександр Петрович Руссов (Русов) (1847—1908) — потомственний почесний громадянин, мільйонер і меценат, — був у старій Одесі фігурою справді за всіма статтями видатною.

Як свідчить видний дослідник культурної історії нашого міста, заступник директора Одеського художнього музею з наукової роботи В. А. Абрамов, основу процвітання родини Руссових становило тонкорунне вівчарство, виноробство, виноторгівля, землеробство в Бессарабській, Катеринославській, Самарській та інших губерніях. Його батько, Петро Степанович, міський голова Аккермана, проявив себе як громадський діяч і щедрий благодійник. В Одесі Руссов володів численною нерухомістю.
Будучи широко освіченою людиною, великим знавцем і любителем живопису, Олександр Петрович вже до кінця XIX століття зібрав значну колекцію. До її складу входили полотна І. Айвазовського, І. Рєпіна, І. Левітана, І. Шишкіна, К. Брюллова, К. і В. Маковських, В. Верещагіна, О. і В. Васнецових, П. Соколова, О. Бенуа, М. Ге, Л. Пастернака, Ю. Клєвера, К. Коровіна, В. Кандінського, кращих представників так званої південно-російської школи — К. Костанді, П. Нілуса, Г. Головкова, М. Кузнєцова, Т. Дворнікова, Р. Судковського та інших. Були тут і картини зарубіжних авторів, перш за все, французьких, саксонська та севрська порцеляна, різноманітний антикваріат. У 1901 році О. П. Руссов здійснив свою мрію: побудував і відкрив на початку Торгової вулиці «велику і загальнодоступну галерею», покликану прищеплювати городянам смак до хороших творів образотворчого мистецтва. Тут експонувалося близько 850 полотен, на які він витратив понад 750 тисяч рублів, колосальний на той час статок! Та сама чудова будівля галереї обійшлася йому в 400 тисяч.

Між іншим, родина Руссових відіграла помітну роль у розвитку яхтового спорту в Одесі, заснуванні іменних стипендій для вихованців Училища торгового мореплавання, створенні вітрильних гуртків, які надавали практично будь-кому з городян можливість оволодіти мистецтвом управління вітрилом, освоїти навички веслування, порятунку на воді, навчитися плавати, за допомогою спеціальної бібліотеки ознайомитися з теорією мореплавання, брати участь у різноманітних морських святах, займатися поштово-голубиним спортом тощо.

У 1908 році Руссов пішов з життя, залишивши спадкоємцям не менше 10 мільйонів. В один мільйон оцінювалося зібрання його картин. Добровільний поділ майна між чотирма синами, дружиною та дочкою відбувся в 1912 році. Вважається, що будівля галереї до 1917 року належала одному з його синів, але в довідниках 1910-х років вони чомусь значаться за цим будинком усі: Олександр, Володимир, Микола та Петро. Як би там не було, а востаннє більш-менш цілісна колекція Руссова експонувалася в 1919 році. У 1920-му її намагалися вивезти за кордон морем на пароплаві «Костянтин». Нічого не вийшло, а крім того, в метушні дещо пропало і загинуло, зокрема, 20 картин Левітана. Зрештою галерея розпалася на окремі фрагменти: щось надійшло до музеїв, а щось «розчинилося в просторі». Як прийнято говорити, так минає світська слава…

Але повернемося до того часу, коли О. П. Руссов був сповнений сил і придбав «на злам» колишні будинки гласного Думи, барона Олександра Стюарта (габарити та зовнішній вигляд цієї двоповерхової на цоколі споруди з єдиним балконом у центрі фасаду непогано розрізняються на гравюрі В. В. Вахренова 1869 року) та німецької родини Гек на межі Соборної площі та Садової вулиці. Будівництво нової грандіозної будівлі було доручено архітектору Валеріану Івановичу Шмідту (1863—1908), причому доручено не випадково. Річ у тім, що В. І. Шмідт був не тільки архітектором, але й дипломованим художником: у 1882—1890 роках він навчався в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв і отримав відповідне класне звання. В Одесі він не тільки будував, але й викладав — у Малювальній школі товариства витончених мистецтв, а потім у Художньому училищі. В Одеському товаристві витончених мистецтв Шмідт і Руссов познайомилися і подружилися. За збігом обставин вони і з життя пішли майже одночасно.
У своїй роботі В. І. Шмідт нерідко використовував стильові прийоми необароко та неомусульманського напрямку. Примітно, що відомий зодчий О. І. Бернардацці залучив Шмідта до спорудження одного з найзначніших пам’ятників архітектури Одеси — нової біржі (нині філармонія) у 1894—1899 роках. У 1899 році Валер’ян Іванович зводив прибуткові будинки Вікторова в Малому провулку, 3, Распопова, з крамницями, на Катерининській, 18, Кречмара, на Поліцейській, 21. У 1900-му він будував прибуткові будинки на Катерининській, 87, Коблевській, 42, на гострому куті Преображенської, 11 та Єлизаветинської, 23 (будинок страхового товариства «Життя», що непогано зберігся досі). Шмідт брав участь у формуванні архітектурно-ландшафтного вигляду Французького бульвару. Досить сказати, що він — автор елегантної арки в неомусульманському стилі (№ 17), що становить нині ніби парадний вхід до Отради. Шмідт був дійсним членом Одеського відділення Російського технічного товариства, активно брав участь у всеросійських з’їздах зодчих.
БУДИНОК РУССОВА на Соборній площі В. І. Шмідт побудував у 1897 році в тандемі з талановитим молодим архітектором Л. М. Черніговим (1872—1946 рр.), про якого теж слід сказати кілька слів. Суть у тому, що саме Чернігов згодом проєктував як згадану галерею Руссова, так і цілу серію прибуткових будинків, що належали йому: по вулиці Торговій, номери 6, 8, 10, по Софіївській, номери 9, 11, 13, по Коблевській, 38 і 38А. Але, звичайно, були у нього й інші замовники, причому теж досить солідні.
Наприкінці позаминулого століття будинок Руссова числився номером 23 по вулиці Садовій і одночасно номером 9 по Соборній площі. Опускаючи банальний архітектурний опис, який можна почерпнути в будь-якому доступному краєзнавчому виданні, перейдемо до історико-побутової наповнюваності цієї будівлі, і почнемо з аптеки А. Е. Гаєвського, бо саме він пізніше став наступним після Руссова домовласником. Крім аптеки А. Гаєвського та А. Поповського з приписаною до неї ж хімічною лабораторією, тут розміщувалися й інші заклади. По-перше, ніби доповнюючи сусіднє кафе-кондитерську Макса Лібмана, ресторан «Південний», а крім того — і окрема кондитерська, в лівому крилі першого поверху. Своєю чергою, наявність ресторану та одного з напрямків сімейного бізнесу Руссових призвела до того, що тут облаштувалося відділення великої виноторгової компанії південноберегових вин Токмакова і Молоткова, ділових партнерів домовласника, яке переїхало сюди з вулиці Катерининської, з будинку купця Посохова.
У тому ж великому будинку розміщувалися: салон дамських рукоділь Р. Циммерман, елітарний магазин шкіряних виробів Е. М. Ваккера, що реалізовував гаманці, портмоне, папки тощо, магазин дитячих нарядів Файнер. За сформованою традицією тут квартирували численні юристи, той же С. Е. Вахович, що мешкав тут і до спорудження будинку Руссова, присяжні повірені Л. І. Лейбович, Є. К. Струменський та інші. Офіси солідних фірм орендували другий поверх. Входили туди через дві парадні, що обрамляли в’їзд у двір праворуч і ліворуч.
У 1908 році, після смерті О. П. Руссова, будинок викупив А. Е. Гаєвський, який неабияк розбагатів. Аптека його продовжувала процвітати і нарощувати оберти, в ній з’явилася постійна експозиція інноваційних хіміко-фармацевтичних препаратів. На своїх місцях деякий час залишалися салон Циммерман і магазин Ваккер (останній — до 1910 року). Трохи пізніше відкрилося представництво Дітятковського товариства паперових фабрик (тут же розміщувався і «Склад паперів») і відомого торгового дому «В. Нурік», що збував медичні товари (магазин цієї фірми містився в «Пасажі»), магазин квітів, деревних саджанців і насіння К. Скокана. У будинку квартирували і приймали пацієнтів популярні практикуючі лікарі, скажімо, найвідоміший в Одесі тих років венеролог Петро Мойсейович Варшавський.
Серед радянських установ та організацій, що розміщувалися по вулиці Садовій, 21, крім чергової аптеки № 1, в пам’яті одеситів залишився і найбільший у місті магазин «Тканини», що мешкав тут у 1950-х роках.
В останні півтора десятиліття цей улюблений одеситами пам’ятник архітектури, що зберіг ім’я Руссова, зазнав катастрофічної пожежі. Належної його охорони та реставрації не подбали ні міська влада, ні відповідні інстанції, ні власники. Доля руїн, ймовірно, вирішена. Подібна ж доля значно раніше спіткала родинний склеп Руссових, де були поховані ті, хто зробив так багато доброго, батько і син: Старий міський цвинтар варварськи зруйнували в середині 1930-х.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса