ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Картини Олексія Маліка можна визначити як поезію в кольорі: їхня тематика розкрита через метафори, в них виразно тяжіння до міфології, схильність до гротеску, а живописне рішення картин схвильовано-емоційне. Персональна експозиція Олексія Маліка відкрита в Музеї західного та східного мистецтва 21 січня.

На рахунку художника понад 20 персональних та півтори сотні спільних виставок, а також дюжина міжнародних експедицій-пленерів. Член НСХУ та педагог одеського «худ-графа», Олексій Малик свого часу органічно вписався у щедру палітру обдарувань Одеси, представляючи вельми відмінну від одеської (південно-російської) школу. А саме — виучку в Харківському художньому училищі, а потім у Харківському художньо-промисловому інституті, де наріжним каменем ставили не темперамент живописця, а раціональне мислення рисовальника.

Природа в її різноманітних формах і станах не виступає в картинах О. Маліка ні верховним наставником, ні об’єктом творчого відображення. Враження зовнішнього життя, причому не натурні, а сюжетні, служать лише відправними точками для фантастичних побудов. Живописні «інтроверсії» О. Маліка живуть на межі різних мистецтв. У них сильна літературна складова — з тією застереженням, що словесний коментар, який напрошується до картин, передбачає і неоднозначність сенсу, і варіативність викладеної «історії». Кожна картина — зупинена мить якогось театрального дійства, що розігрується фарбами на полотні. Причому фарби ці дуже красиво «зрежисовані» — згармонізовані.

…«Переможець», картина 2010 року. Бичара з кільцем у носі, з філософсько-споглядальною мордою, будова якої дуже зближена з рисами людського обличчя, наступив передніми копитами (п’ятипалими!) на живіт переможеної дами, яка однією рукою накидає на шию бика вінок із троянд, в іншій — простягає бику багряне серце. На голові жінки чомусь карнавальна шапочка із заячими вухами, а на спині бика примостилася чайка. Ну, так: «Викрадення Європи»? Тільки от «чиї перемога, хто переможений»?.. Може, це — перемога над розпещеною культурною Європою слов’янського дикого начала? До взаємного плідного задоволення?.. І, прогностично, просто-таки ось тепер, судячи із заячих вух, — у нинішній «рік Кролика»? Картина і кумедна, і красива.

Колорит у більшості композицій Олексія Малика тяжіє до «кавказької» колористичної гами М. Врубеля і так само напружений, урочистий і пафосний. Домінують гранатово-багряні тони в золотистому сяйві.

Пластичний театр, зупинені фрагменти пантоміми — такий, суцільно й поруч, характер композицій О. Малика, і не випадково експлуатується мотив цирку: наприклад, ошатна, як дитячий новорічний ранок, «Лола-вершниця». Не випадкові й цілком лубочні за стилем костюмно-історичні репліки: «Козацька балада». А є й прямі відсилання до «втраченого раю» дитинства: «Дівчинка з конячкою», «По секрету», «Сачок». До цього примикає жанр утопії, осмисленої ностальгічно-іронічно: бабця з клюкою та хрестом на шиї благословляє вовка та козу (картина без назви).

Багато композицій майже безпредметні — окреслені в них поєднання силуетів розраховані на суто асоціативне сприйняття. Наприклад, «Вибір крил» та «Ангел над акведуком». Означений «ангел» виглядає сліпучим спрямованим променем, на кшталт прожекторного, і, на мою думку, художник даремно домалював йому рудиментарні крильця, не сподіваючись на нашу уяву…

О. Малик дуже ефектно використовує в картинах чорну фарбу — то у вигляді швидкого оконтурювання, то як пляму з розмитими краями. Чорнота надає картинам О. Малика ефекту вітражності, глибини сяйва. Як вітражний ескіз виглядає вузька вертикальна композиція «Людина і гроші», красива і… підступна. Вітраж — по суті церковне мистецтво. І, якщо уявити, що людство докотиться коли-небудь до того, щоб спорудити храм ворогу роду людського (чиє ж знаряддя поневолення — гроші, як не його?!), то цей виставковий вітраж буде в такому храмі в самий раз. Анти-вітраж в анти-храмі. Звісно, в цій композиції Олексія Малика превалює публіцистична сатира, а не декоративний елемент…

На виставці представлено багато робіт, і, якщо в чомусь можна дорікнути їхньому автору, то в нестрогості відбору, — є композиції, прямо скажемо, прохідні, писані «заради плями», як похмура «Гра в чотири руки», що зайняла центральне місце на торцевій стіні. Звісно, як художник Олексій Малик має право шукати себе і в нефігуративних композиціях, але його сильна сторона, його «коник» — все ж таки метафора і гротеск.

…А найпотужніша, на мій погляд, робота на цій виставці притулилася в проході між залами, але саме вона надовго приковує погляд, викликаючи в вас відчуття, подібне до того, яке, як говорять (а хто — перевірив і підтвердив?), виникає в мить, коли тонеш: усе життя за мить проходить перед очима. І, може, не тільки персональне життя, а й вселюдське. Я говорю про картину «Благословенний світ», на якій, на надвеликому плані, людина запалила сірник і, піднявши на рівень очей, дивиться на вогонь. Від цілісності, монументальності пластичного рішення, від краси строгої кольорової гами, від невичерпної ємності запечатленої ситуації просто-таки дух захоплює. Картина-інсайт: миттєво і в повній мірі схоплена і запечатлена істина про світ…

Недарма щодо представлених картин на вернісажі чулося багато реплік професіоналів саме про те, «яка тема і як вирішена».Зримовані фарби

Картини Олексія Малика можна визначити як поезію в кольорі: їхня тематика розкрита через метафори, в них виразно тяжіння до міфології, схильність до гротеску, а живописне рішення картин схвильовано-емоційне. Персональна експозиція Олексія Малика відкрита в Музеї західного та східного мистецтва 21 січня.

На рахунку художника понад 20 персональних та півтори сотні спільних виставок, а також дюжина міжнародних експедицій-пленерів. Член НСХУ та педагог одеського «худ-графа», Олексій Малик свого часу органічно вписався у щедру палітру обдарувань Одеси, представляючи вельми відмінну від одеської (південно-російської) школу. А саме — виучку в Харківському художньому училищі, а потім у Харківському художньо-промисловому інституті, де наріжним каменем ставили не темперамент живописця, а раціональне мислення рисовальника.

Природа в її різноманітних формах і станах не виступає в картинах О. Маліка ні верховним наставником, ні об’єктом творчого відображення. Враження зовнішнього життя, причому не натурні, а сюжетні, служать лише відправними точками для фантастичних побудов. Живописні «інтроверсії» О. Маліка живуть на межі різних мистецтв. У них сильна літературна складова — з тією застереженням, що словесний коментар, який напрошується до картин, передбачає і неоднозначність сенсу, і варіативність викладеної «історії». Кожна картина — зупинена мить якогось театрального дійства, що розігрується фарбами на полотні. Причому фарби ці дуже красиво «зрежисовані» — згармонізовані.

…«Переможець», картина 2010 року. Бичара з кільцем у носі, з філософсько-споглядальною мордою, будова якої дуже зближена з рисами людського обличчя, наступив передніми копитами (п’ятипалими!) на живіт переможеної дами, яка однією рукою накидає на шию бика вінок із троянд, в іншій — простягає бику багряне серце. На голові жінки чомусь карнавальна шапочка із заячими вухами, а на спині бика примостилася чайка. Ну, так: «Викрадення Європи»? Тільки от «чиї перемога, хто переможений»?.. Може, це — перемога над розпещеною культурною Європою слов’янського дикого начала? До взаємного плідного задоволення?.. І, прогностично, просто-таки ось тепер, судячи із заячих вух, — у нинішній «рік Кролика»? Картина і кумедна, і красива.

Колорит у більшості композицій Олексія Малика тяжіє до «кавказької» колористичної гами М. Врубеля і так само напружений, урочистий і пафосний. Домінують гранатово-багряні тони в золотистому сяйві.

Пластичний театр, зупинені фрагменти пантоміми — такий, суцільно й поруч, характер композицій О. Малика, і не випадково експлуатується мотив цирку: наприклад, ошатна, як дитячий новорічний ранок, «Лола-вершниця». Не випадкові й цілком лубочні за стилем костюмно-історичні репліки: «Козацька балада». А є й прямі відсилання до «втраченого раю» дитинства: «Дівчинка з конячкою», «По секрету», «Сачок». До цього примикає жанр утопії, осмисленої ностальгічно-іронічно: бабця з клюкою та хрестом на шиї благословляє вовка та козу (картина без назви).

Багато композицій майже безпредметні — окреслені в них поєднання силуетів розраховані на суто асоціативне сприйняття. Наприклад, «Вибір крил» та «Ангел над акведуком». Означений «ангел» виглядає сліпучим спрямованим променем, на кшталт прожекторного, і, на мою думку, художник даремно домалював йому рудиментарні крильця, не сподіваючись на нашу уяву…

О. Малик дуже ефектно використовує в картинах чорну фарбу — то у вигляді швидкого оконтурювання, то як пляму з розмитими краями. Чорнота надає картинам О. Малика ефекту вітражності, глибини сяйва. Як вітражний ескіз виглядає вузька вертикальна композиція «Людина і гроші», красива і… підступна. Вітраж — по суті церковне мистецтво. І, якщо уявити, що людство докотиться коли-небудь до того, щоб спорудити храм ворогу роду людського (чиє ж знаряддя поневолення — гроші, як не його?!), то цей виставковий вітраж буде в такому храмі в самий раз. Анти-вітраж в анти-храмі. Звісно, в цій композиції Олексія Малика превалює публіцистична сатира, а не декоративний елемент…

На виставці представлено багато робіт, і, якщо в чомусь можна дорікнути їхньому автору, то в нестрогості відбору, — є композиції, прямо скажемо, прохідні, писані «заради плями», як похмура «Гра в чотири руки», що зайняла центральне місце на торцевій стіні. Звісно, як художник Олексій Малик має право шукати себе і в нефігуративних композиціях, але його сильна сторона, його «коник» — все ж таки метафора і гротеск.

…А найпотужніша, на мій погляд, робота на цій виставці притулилася в проході між залами, але саме вона надовго приковує погляд, викликаючи в вас відчуття, подібне до того, яке, як говорять (а хто — перевірив і підтвердив?), виникає в мить, коли тонеш: усе життя за мить проходить перед очима. І, може, не тільки персональне життя, а й вселюдське. Я говорю про картину «Благословенний світ», на якій, на надвеликому плані, людина запалила сірник і, піднявши на рівень очей, дивиться на вогонь. Від цілісності, монументальності пластичного рішення, від краси строгої кольорової гами, від невичерпної ємності запечатленої ситуації просто-таки дух захоплює. Картина-інсайт: миттєво і в повній мірі схоплена і запечатлена істина про світ…

Недарма щодо представлених картин на вернісажі чулося багато реплік професіоналів саме про те, «яка тема і як вирішена».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса