пт, 20 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Рішення, ухвалені пленумом ЦК КПУ минулої суботи, — про виключення Леоніда Грача зі складу Центрального комітету компартії та відсторонення від посади першого секретаря Кримського республіканського комітету КПУ — стали новиною лише для необізнаних спостерігачів. Для тих, хто уважніше стежив за тим, що відбувається в Криму, це стало, скоріше, закономірним фіналом тієї політики, яку проводив останніми роками лідер кримських комуністів. Вибудовуючи версії, журналісти шукають причини в підсумках виборів, в особистих стосунках тощо. Однак аж ніяк не це змусило ЦК КПУ ухвалити таке жорстке рішення.

Кримська республіканська організація КПУ де-факто перебувала порівняно з іншими регіональними парторганізаціями на особливому становищі. Поважаючи статус Криму, керівництво КПУ надало кримчанам набагато більше самостійності, і в партії, мабуть, ніхто не мав такого ступеня свободи рук і язика, як головний комуніст Криму. Та й напередодні кампанії 2010 року Грачу дали можливість реалізувати власне бачення тактики партії в Криму. У цьому йому ніхто не заважав.

Фактично в руках Леоніда Грача опинилася вся повнота влади в республіканській партійній організації. Однак останнім часом її діяльність стала все більше нагадувати театр одного актора. Але те, що відбувалося за лаштунками, довгий час залишалося прихованим від сторонніх очей.

Вже у 2006 році на місцевих виборах багато старих партійців дивувалися, дивлячись на персонажів зі сторони, що з’явилися в партійних списках. Зокрема, там опинилося досить багато представників СДПУ(о). Чи продавалися місця в партійному списку, чи таку специфічну кадрову політику проводили висуванці Грача, але на користь партії це не пішло.

Однак якби результат виборів визначався кількістю виступів у ЗМІ, то Леонід Грач, безумовно, був би на коні. Результати моніторингу українських ЗМІ показують, що за цитованістю він входить до двадцятки «найбалакучих» українських політиків. На жаль, виборець сьогодні пересичений балачками. А ось з тим, чого чекав від комуністів кримський виборець, все виявилося набагато гірше.

У Криму просто ігнорувалися загальнопартійні соціальні проєкти, такі, як «Робота. Зарплата. Захист!». Набагато простіше «світитися» на телешоу, ніж піднімати однопартійців і йти вибивати заборгованість із зарплати у господарів підприємств. Та й з вирішенням суто кримських проблем, такими, як захист від самозахоплень земель Південного берега Криму, справи йшли не краще.

Вибори до місцевих органів влади 31 жовтня 2010 року давали можливість виправити ці помилки. Однак усе повторилося, як і у 2006 році. У Ялті перебіжчик-бізнесмен з БЮТ оперативно був прийнятий до КПУ і став №2 у партійному списку на виборах до міськради. Отриманий комуністами в Криму результат у 5% замість 30%, обіцяних Грачом, зафіксував повний розвал роботи республіканської партійної організації. Саме з цієї причини пленум ЦК КПУ і звільнив від посади першого секретаря Кримського республіканського комітету КПУ Леоніда Грача.

Не можна не згадати і про друге рішення пленуму — виключення Леоніда Грача зі складу ЦК КПУ. Тут доречно нагадати про вже майже забутий широкою громадськістю принцип демократичного централізму, який у комуністів, як і раніше, залишається базовим. Цей принцип передбачає демократію в обговоренні та дискусіях щодо проблем, але за жорсткого централізму та неухильного виконання ухвалених рішень. Грач же рішення ЦК демонстративно ігнорував, жорстко опонував генеральній лінії партії, піднімаючи градус напруги буквально з кожним днем. Причому настільки відверто, що не витримали керівники обласних комітетів КПУ. У підсумку перші секретарі 21 обкому КПУ вимагали від керівництва партії притягти до порядку керівника кримського рескому, який втратив почуття міри. Так почуття власної непогрішності та безапеляційність заявленого ним зіграли з Леонідом Грачом злий жарт — він просто протиставив себе партії. І, мабуть, цього навіть не помітив. Посередньо це підтвердила його прессекретарка Галина Мамико, коли, відповідаючи на запитання кореспондента «Комсомольської правди», визнала: Леонід Іванович був здивований, що не знайшов порозуміння навіть у тих, кого вважав своїми потенційними союзниками. Не дивно — його публічна активність все більше нагадувала системну дискредитацію партії. Чого вартий його прогноз про прийдешній успіх «Свободи» на виборах до Ради. Нормально, якщо це озвучує штатний пропагандист або експерт, але коли не остання людина в Комуністичній партії виступає в ролі рекламного агента націоналістів, то ситуація виглядає дивно, а спікер — комічно.

КПУ як політична сила завжди була предметом критичної уваги з боку опонентів. Але в цьому випадку ініціатором критики став один із керівників КПУ. Причому критика з кожним разом набувала таких форм, що доводилося замислюватися, на кого працює Грач. Варто зазначити, Леоніда Івановича з великим задоволенням цитували ЗМІ, що належать олігархам і не помічені в симпатіях до КПУ.

На пленумі у Грача була остання можливість, визнавши свої помилки, зберегти позицію в керівництві партії. Помилок він не визнав, у правоті своєї позиції однопартійців теж не переконав, а отже, показав намір продовжувати й далі в тому ж дусі. Зрозуміло, що порозуміння та підтримки в інших членів ЦК така позиція не знайшла — Грач на пленумі опинився в повному самотності.

Причини такої жорсткої реакції комуністів лежать на поверхні. Кожна партія може мати великі та малі проблеми, вона може переживати важкі часи, але все це можна виправити. У політичній історії незалежної України ми вже не раз ставали свідками того, як колись потужні політичні сили руйнувалися зсередини. Розвал Народного Руху — наочний тому приклад. За іронією долі, виносили речі з кабінету лідера Руху В’ячеслава Чорновола та демонстрували репортерам його капці саме ті, кого він привів за руку у велику політику. А націонал-демократи, настільки впливові в першій половині дев’яностих, розсипалися на кілька груп політичних маргіналів, що гризуться між собою. Показова доля Соціалістичної партії України (СПУ). Досі жодна партія в Україні не може змагатися з соціалістами за кількістю політичних проєктів, що відкололися від СПУ. Починаючи від ПСПУ Наталії Вітренко і закінчуючи «Народною самообороною» Юрія Луценка та «Народною владою» Йосипа Вінського. Тривалий час Олександр Мороз успішно грав на амбіціях «вождів» партії, що підросли, але зовсім скоро внутрішньопартійну єдність перетворилася на декорацію. У партії стали з’являтися групи впливу Вінського, Луценка, Станіслава Миколаєнка, Миколи Рудьковського, Валентини Семенюк-Самсоненко. Підсумок — повний провал на виборах 2007 року та криза партії, від якої вона не може досі оговтатися. Ці дві абсолютно різні політичні партії об’єднує одна обставина, що стала для них фатальною. Якщо партійна єдність приноситься в жертву особистим амбіціям, а партія не реагує на таку загрозу, то вона приречена на розкол і зникнення. Невідомо, чим би діяльність Грача обернулася для КПУ, якби цей спектакль одного актора тривав і далі. Але в ситуації, що виникла навколо персони Грача, його однопартійці зробили те, що мали зробити.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса