чт, 19 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

У Музеї західного та східного мистецтва 3 грудня відкрилася експозиція творів одеського живописця Еммануїла Камінського (1927 — 2009).

У 2008 році цей художник став лауреатом муніципального конкурсу «Твої імена, Одеса» у номінації «Найкращі твори образотворчого мистецтва». У 2009-му художника не стало. Посмертну експозицію організувала його вдова. «Якби він дожив до такої персональної виставки і побачив, з яким захопленням приймає її публіка!», — сказав на вернісажі голова правління Одеського відділення НСХУ Анатолій Горбенко.

І живопис олією, і віртуозно виконані пастелі Е. Камінського радують око грою світла та повітря. Він тонкий колорист. Шляхетну стриманість його колірної палітри, невловиму нюансировку, строгий відбір образотворчих прийомів відзначили багато професіоналів на вернісажі. «Ремесленник, я знаю ремесло», — написала М. Цвєтаєва. Майстер, яким був Еммануїл Абрамович Камінський, не застосовує ефектні прийоми в живописі для «червоного слівця». Натомість любить ділитися технічними секретами з молоддю у себе в майстерні: живописець-педагог Світлана Крижевська з вдячністю згадувала в розмові зі мною ці візити молодих до метра…

При всьому ліризмі, у композиційній побудові картин Е. Камінського відчувається монументальна збитість і строгість. У пейзажі, у натюрморті, у портреті панує велика форма як організуючий початок. Це добротний реалістичний живопис, чиї принципи склалися в романтичну епоху 70-х. Реалізм на новому витку, що вже переварив як відкриття французьких імпресіоністів та їхніх послідовників, так і «бурю та натиск» радянських 60-х, що кинулися ці відкриття освоювати.

Тому, дивлячись на картини Еммануїла Камінського, забуваєш про «ізми», про «пошуки нових виразних засобів» і просто милуєшся, радієш життю. Це художник, до якого з першого погляду проникаєшся довірою. Він дарує хвилювання впізнавання та повторного переживання всього прекрасного, що ми встигли призабути в гонці на виживання.

Е. Камінський. Дворик будинку художників. Вид з вікна
Е. Камінський. Дворик будинку художників. Вид з вікна

Мотиви його пейзажів найневибагливіші, це якісь задвірки, міські чи сільські, але скільки ж любовного смутку в їхній зимовій занедбаності. Ці картини туманних зазимків подібні до повернення в дитинство, набуття втраченого раю. Улюблений мотив Е. Камінського — квіти та фрукти як втілення досконалості матеріального світу та чистої радості буття. Промальовані кольоровими крейдами персики повні та оксамитові, а при вигляді мерехтливого розлому кавуна в натюрморті Е. Камінського пустиш слину.

Художник любив зображувати білі квіти складної форми: півонії, хризантеми, — відшукуючи міріади відтінків, щоб відтворити перламутрове світіння їхніх трепетних пелюсток. Як тонко організована контрастна гармонія жовтих і лілових відтінків у натюрморті з лимонами та кришталем. Трепет і мерехтіння зачаровують у роботах Е. Камінського. Вражає своєю повітряністю марина «Оливки, освітлені сонцем», виконана пастеллю: і повітря, що огортає деревця сріблястого лоха на пляжі, і припікаюче сонце, здається, відчуваєш шкірою.

Камерний пейзажний мотив «Соняшники», написаний у 2002 році, я виділила б особливо і навіть дивуюся, як це колекціонери його прогледіли: тремтіння лілового марева над важкими золотистими дисками могутніх квітів за одну мить повертає вас до безтурботного, таємничого та незаплямованого світу канікулярного отроцтва… а вже наскільки вишукана тут техніка пастелі та наскільки свіжий і самобутній погляд, відсторонений від усіх світових «культурних досягнень» у «темі соняшників»!..

Роботи Е.А.Камінського
Роботи Е.А.Камінського

Манить обіцянкою дивовижного і ось ця міська округа, що дробиться на сонячні зайчики, у пастелі «На подвір’ї весна». А за всією образотворчою правдою впізнавання місця та згадування почуття криється фундаментальна виучка: не тільки в Одеському художньому училищі, яке Е. Камінський закінчив у 1951 році як вихованець Е. Б. Еберса, М. К. Поплавського, Л. Є. Мучника, — але виучка довічна, студії невпинні.

Смілива, розкута манера барвистого мазка не заважає скрупульозній обробці портретів: «Моя Ірочка», «Моя мама», «Портрет Б.Мазулева», — живописця однаково цікавлять ефекти освітлення та психологічний стан моделі. Дуже цікаво, у миттєво схопленому стані поточного моменту, виконано великий композиційний портрет одеського галериста А. Димчука, який сидить, із сигаретою, забутою в роті, перед мольбертом: це свого роду вдала моментальна психологічна фотографія.

…Центром виставкової композиції першої із залів виявилася картина, недарма яка притягує загальну увагу. На ній — зимовий міський пейзаж з великими деревами. За ними, зануривши колеса в сніг, крениться на віражі допотопний розвалюха-трамвай, а на першому плані — густо висипала на вулицю дітвора. Чарівна таємниця першого снігу! «Зупинка трамвая на вулиці Бєлінського», — ось так просто. Просто, і зимно, і таємничо, і маняще, і щемливо, як льодовий каток у «Мисливцях на снігу» іншого живописця… і до чого тут взагалі соцреалізм?!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса