Таку поетичну назву отримала виставка одеських художників Дмитра Величка, Наталії Максимової та Стелли Мунтян, яку журнал «Виставки Одеси» відкрив днями в арт-кафе «Чайка» (Лейтенанта Шмідта, 1).
Авторів надзвичайно спокійної, що налаштовує на споглядання експозиції об’єднує багато. І перш за все — худграф, художньо-графічний факультет Одеського Південноукраїнського національного педагогічного університету, де обидві пані викладають, а юний джентльмен — навчається на четвертому курсі. Усі три автори працюють, як з натури, на пленері, так і в майстерні — за враженням. Пейзаж — улюблений жанр кожного представленого художника.
— Пейзаж сьогодні потребує великої уваги до себе, — стверджує Дмитро Величко. — Потрібно донести до глядача красу, яка зникає щохвилини і яку люди знищують, не думаючи про наслідки. Я дуже боявся виставлятися з Наталією Євгенівною та Стеллою Дмитрівною, враховуючи їхній досвід, але тепер дивлюся на обличчя глядачів і бачу на них лише позитивні емоції, отже, все вийшло! Поки є глядацький інтерес — будуть і вернісажі, я дуже вдячний усім, хто сьогодні до нас прийшов.
До речі, для Діми це вже 35-та виставка за останні півтора року — енергійний початок творчого шляху!
Крім пейзажу, авторам цікавий натюрморт, їхні натюрморти — це світ живих речей, що випромінюють радість. Букети маків розквітають святковим салютом на полотнах Наталії, кремові хризантеми розкішно групуються в роботах Дмитра, і в нього ж привертає увагу забарвлений дуже особистою емоцією натюрморт «Моя осінь», де скромний букетик у звичайній банці прикрашає підвіконня, на якому дозрівають яблука, — просто і самодостатньо…
Представлені роботи мають яскравий індивідуальний характер, що відповідає творчому сприйняттю авторів, але головне, що їх об’єднує, — прагнення до краси.
«Краса є тим фундаментом, на якому базується творчість, — впевнена Стелла Мунтян. — Коли потрапляєш на природу, то саме краса дає натхнення та емоційний настрій. Довгий час ми з Наталією займалися батиком, зараз немає такої можливості, немає відповідної майстерні, ми пішли в глибокий пленер. Та й недовговічний батик, живе не більше десяти років, це ж якою якісною має бути тканина, щоб витримати стільки маніпуляцій! По секрету скажу: основа для батику обходиться дорожче за полотно. Звісно, за інших обставин ми з задоволенням повернемося до батику, але не зараз. З того, що ви бачите на виставці, мені найбільш дорогі кримські пейзажі; Крим взагалі розкриває потенціал будь-якого художника. Природа кримська така різноманітна, що, стоячи на одному майданчику і оглянувшись навколо себе, ти можеш вибудувати кілька різних композицій…
Наталію Максимову більше надихають Карпати, Софіївка, одеське узбережжя. Вона бачить у переливах хвиль і хмарах образи якихось таємничих сутностей, дуже тонко відчуває природу, часом чує музику, що пронизує пейзаж.
А Діма — експериментатор, чудово відчуває колір, пробує різні фактурні рішення — пастозні мазки, дряпання. Задає ритм роздільними мазками… І, черпаючи натхнення в природі, доходить до напів-абстракцій та абстракцій.
Резюме доктора мистецтвознавства **Ольги Тарасенко** виявилося більш ніж прихильним до авторів:
— Без страждань не буває катарсису, як особистості, наші художники пережили і переживають дуже багато, говорю в основному про Наталію та Стеллу, яких знаю, звичайно, довше, ніж Дмитра. Важко щодня їхати дві години на службу, до якої ставишся, як до служіння, прагнути до духовного розвитку ціною великих зусиль. Вони здатні на потужну самовіддачу студентам. Якщо думаєш, що тобі хтось чогось недодав, ти приречений на зневіру. Наші художники — як Геракл, якби він не здійснював подвигів, то не був би вознесений на небо, і ми сьогодні про нього не згадували б. Якщо немає розвитку душі та духу, то немає людини, а без таких людей, як вони, — немає живого суспільства.
Залишається додати, що виставка «Лляне золото» працюватиме до 5 грудня.











