Виставка «Мандрівники» відкрилася 3 вересня в Одеському музеї західного і східного мистецтва.
Усі учасники арт-проекту — випускники Одеського художнього училища імені М. Грекова.
Їхнім педагогом за фахом (живопис) був Віталій Алекберов — художник з виразною своєрідністю манери. У таких випадках нерідко буває, що учні мимоволі потрапляють під вплив індивідуальності свого педагога і йдуть його технічними прийомами. Так, свого часу, в Ленінградській «Рєпінці» іменитий Євсей Мойсеєнко видавав з конвеєра «маленьких Мойсеєнків», так траплялося і на рівні обласних художніх училищ з їхніми місцевими авторитетами. Але в цьому випадку — нічого подібного. Сказався педагогічний талант Віталія Алекберова, його дбайливе ставлення до вгаданої індивідуальності учня, вміння дати розкритися виявленим у студента схильностям.
Представлені молодими живописцями та графіками роботи — це твори молодих майстрів, кожен з яких вже «зі своїм обличчям». Наприклад, Володимир Новаковець (родом з Житомира) — пейзажист-традиціоналіст, його картини фактурні та докладні. Чудово те, що педагог не став «гнути» студента в бік прославленої, як по праву, так і марно, місцевої «південноросійської школи»: хлопець — північанин, він бачить пейзаж зовсім іншими очима, ніж уродженець сонячного Причорномор’я. Ландшафти, написані В. Новаковцем, належать, скоріше, києво-харківській традиції, вони ґрунтовні, часом дещо важкуваті у своїй предметності, кольорова гама їх дуже насичена і приводить на згадку українську розписну кераміку та розмальовані сільськими майстринями хати з їхньою осінньою калиною. Улюблений мотив Володимира — дика, недоторкана лісова природа.
Одеситка Вікторія Дорогань — романтик, і в цьому випадку дуже легко було зісковзнути в солодкуватість, у «гламур», у дівочі «сюсюронди» — така вже тематика її творів. Педагог твердою рукою втримав ученицю в рамках доброго смаку. Романтизована старовина, фентезі, екзотика приваблюють Вікторію, яка складає власні казки і зримо втілює їх на полотні. Її роботи відрізняє деяка театралізація, іноді вони стилізовані під живопис бароко, іноді підкреслено декоративні. У аркушах, виконаних аквареллю та гуашшю, Вікторія проявила себе як потенційний книжковий графік (художниця живе в Києві, де, як відомо, можливостей побільше, — їй би замовників-видавців!).
Андрій Говда, чия батьківщина — Тернопільщина, обрав графіку: офорт, але частіше (напевно, через технічні можливості) — простий олівець і туш. Його графічні аркуші, з пейзажними мотивами або натюрмортами, світлоносні, вишукані, виконані з великим смаком до деталі. У насичених подробицями офортах А. Говди — пишна барочність, у олівцевих малюнках — «китайський» багатозначний лаконізм.
Інна Андражевська з міста Миколаєва — чудовий портретист, що працює в традиції, коріння якої — у творчості Валентина Сєрова. При всій імпресіоністичності живописних рішень, при захопленні колористичними завданнями, Інна найбільше тонкий психолог, стурбований виявленням характеру своєї «моделі». Живописні ефекти даються художниці ніби мимохідь, немов вона за ними і не женеться. Головне в її портретах — це внутрішній стан людини: Андражевська — художник, що йде вглиб.
…На виставці також представлені зразки малої пластики — скульптура Серафима Чаркіна та Клима Степанова.











