Письменник Ілля Ільф ставився до речей з прихильністю та повагою.
Він мав напрочуд збалансовані, можна сміливо сказати, гармонійні характер і розум, що не могло не позначитися на предметах, які його оточували. Дружину він обрав під стать — Марія Миколаївна Тарасенко-Ільф мала чудовий, тонкий, вишуканий смак. Ще б пак, вона за професією, та й за покликанням була художницею. Речі, якими поступово наповнювалася квартира подружжя Ільфів, можуть розповісти багато не тільки про побут відомих радянських письменників 1920—1930 років, але й про взаємини цієї, мабуть, ідеальної подружньої пари.
Олександра Іллівна Ільф надіслала до Одеси фотографії деталей інтер’єру батьківської квартири. Її довелося залишити з цілком зрозумілих причин — одружився онук Ільфа, син Олександри Іллівни. З багатьма улюбленими та знайомими з дитинства речами довелося розлучитися, але деякі «осколки побуту», німі свідки та учасники того, колишнього життя, вдалося зберегти. Нічого такого, що привело б у захват спритного антиквара чи аукціоніста, але багато з відзнятого на плівку не може не захопити колекціонера, а також читача, небайдужого до прози Ільфа та Петрова.
У романах співавторів напрочуд багато того, що сухою музейною мовою називається предметами побуту епохи. Почнемо з назв: вони предметні майже на дотик — і «Дванадцять стільців», і «Золоте теля». А вже всередині, в тексті згадок про речі тисячі, та які виразні! Запам’ятовуються так, ніби не читав про них, а бачив наяву. Усі ці гобелени «Пастух» і «Пастушка», костюм Бендера, валянки Тихона, нові та старі, які «стояли в кутку і повітря теж не озонували», запилена пальма, здана Козлевичем у найману чайну «Версаль», уповільнено дорогі кальсони та білі штани, в яких ходять поголовно всі мешканці Ріо-де-Жанейро. Але краще надати слово Ільфу та Петрову:
«Паралельно великому світу, в якому живуть великі люди і великі речі, існує маленький світ з маленькими людьми і маленькими речами. У великому світі винайдено дизель-мотор, написані «Мертві душі», побудована Дніпровська гідроелектростанція і здійснено переліт навколо світу. У маленькому світі винайдено кричущу бульбашку «йди-йди», написана пісенька «Цеглини» і побудовані штани фасону «полпред». У великому світі людьми рухає прагнення облагодіяти людство. Маленький світ далекий від таких високих матерій. У його мешканців прагнення одне — якось прожити, не відчуваючи почуття голоду».
Предмети маленького світу крихкі, на відміну від ідеологічних твердинь. Чашки б’ються. Але іноді їхній вік виявляється довшим, а самі по собі чашки — цікавішими, ніж ці самі твердині. Як пише Олександра Іллівна в анотації до фотографій: «Хоче людина чи не хоче, від народження до смерті вона оточена речами. Одні речі їй необхідні, без інших важко, треті просто милі її серцю. Те, що залишається, іноді скаже про людину не менше, ніж спогади сучасників. Спогади — це всього лише слова, а предмет, якого колись торкалася дорога рука, — справжній, дійсний.
Ось чому я зрозуміла, що хочу зберегти (саме зберегти!) ті небагато предметів, що належали колись моєму батькові Іллі Ільфу та моїй мамі, яку всі звали Маруся Тарасенко.
Ці реліквії повноти любові життя, що почалося одеською осінню 1922 року і закінчилося смертю Ільфа у квітні 1937-го. Моїй мамі вони були так дорогі, що вона не говорила нікому, навіть мені, про багато чого, і це багато чого стало мені відомо тільки після її смерті.
Листи, листівки, малюнки, начерки рукописів, записні книжки. Документи, довідки, квитанції. Книги. Не тільки прижиттєві видання знаменитих романів, але й розпатлані дореволюційні томики, які Ільф купував на книжковому розвалі біля Китайської стіни на початку 1920-х.
Фотографії, зроблені Ільфом та його друзями. Зйомка Віктора Іваницького малює один день подружжя Ільфів навесні 1933 року в Соймонівському проїзді, навпроти храму Христа Спасителя (вони переїхали восени 1929 року). На цих знімках видно предмети, які й сьогодні в мене перед очима, я можу взяти їх до рук. Інші предмети я пам’ятаю з дитинства, але їх уже немає. Ось чому мені захотілося оживити стару чорно-білу фотозйомку — відтворити в кольорі збережені предмети, щоб ви подивилися, які вони».
Подивитися, «які вони», дрібнички, книги, побачити речі Іллі Ільфа, подаровані дочкою та онуком письменника Одеському літературному музею, можна буде на виставці «Ільф і речі», яка відкриється 2 вересня о 15.00 за адресою: вул. Ланжеронівська, 2, виставковий зал Одеського літературного музею. Організатор і співавтор виставки — фотохудожник Георгій Ісаєв за підтримки члена Всесвітнього клубу одеситів, арт-продюсера Євгена Деменка.











