Акватлон — одна з різновидів тріатлону. Це своєрідне двоборство, в якому учасники спочатку пливуть, а потім долають дистанцію бігом. Федерація тріатлону Одеської області на чолі з В. Погоріловим цього року провела вже понад десяток стартів. Відкритий чемпіонат міста з акватлону «Одеська спека» — один із них.
Серед учасників змагань — а їх було понад п’ятдесят — гості з молдавського Тирасполя, Миколаєва та група професіоналів з Києва на чолі з головним тренером збірної країни Е. Панаріним.
— Цього року в Будапешті відбудеться чемпіонат світу з акватлону, — розповідає Едуард Євгенович, — але ми такі старти розглядаємо, з одного боку, як етап підготовки триатлоністів, а з іншого — як популяризацію тріатлону серед мас. І в цьому плані значення «Одеської спеки» переоцінити важко. Подивіться, скільки молоді! А як чудово виглядають ветерани!
Гімназист Владислав Шульгін (4-та гімназія) та учениця 31-ї школи Ірина Суроєдова виграли естафету серед наймолодших.
— Я займаюся плаванням у вищій морехідці, — захлинаючись від збудження, ділився враженнями Влад. — Тому, коли Іра запропонувала виступити на першому етапі, погодився одразу. Але от біда, не помітив контрольного буя і проплив набагато більше, ніж слід було. Вся надія залишалася на Іру. І вона врятувала становище. А взагалі відчуття класне!

Ірина дійсно не підвела і фінішувала першою. Мені було цікаво, як складаються естафетні команди, як партнери знаходять один одного? На моє запитання хлопці переглянулися і хором відповіли:
— Так ми ж брат і сестра!
Але однією «золотою» нагородою сім’я не обмежилася. У розряді дорослих ще одна Суроєдова — Інна — виграла «срібло» в парі з Денисом Неженцевим. Інна навчається в економічному університеті, а легкою атлетикою займається, як і Ірина, під керівництвом Валерія Настаченка.
— Не вірте тим, хто стверджує, що в солідному віці починати займатися спортом немає сенсу, — запевняє інший лауреат «Одеської спеки» Віктор Олександрович Ломовцев. — Важливо подолати перший бар’єр лінощів. Я, наприклад, захопився бігом у 50 років. Записався до Клубу любителів бігу у квітні 1995 року. Там дізнався про традиційний пробіг, який проводиться в Іллічівську 2 травня — якраз у день мого народження. Відзначив свій ювілей на трасі, з цього все й почалося.
— На старт вечіркінської «сотні» не виходили?
— Ні, на 100 кілометрів не ходив. Але, можливо, спробую.

65-річний Віктор Олександрович прийняв естафету від найстаршого учасника змагань Анатолія Анатолійовича Наклевкіна, якому «стукнуло» вже 79!
— Колись, у 50-ті роки, займався офіцерським багатоборством. Але на китобійній флотилії, куди прийшов працювати, було не до бігу, там інші види «спорту» культивувалися. Після виходу на пенсію відновив тренування. Цей старт — розминочний. У вересні вилітаю до Омська на «Сибірський марафон».
— У відрядження чи за свої?
— За свої, за кровні. Це ж як хвороба. Хтось своє життя пропиває, хтось — проїдає, а хтось — пробігає.
Кілька годин пляж «Дельфін» жив «Одеською спекою». Переможців було багато. Крім уже названих, це Олександр Мутєв, Олексій Швецов, Анастасія Шевчук, Людмила Вольська, Володимир Дудкін, Костянтин Баранкевич, Михайло Кузнєцов, Олександр Пермяков, Леонід Муравський, Дмитро Малиновський, Віктор Широких, Марина Ярошенко, Наталія Глиняна, Анжела Серхова, Тетяна Біловол, Сергій Орлов, Іван Пістол, Ігор Швець, Сергій Черкес, Ігор Рябошапка, Андрій Буду, Олексій Данильченко, Анатолій Мовшин, Володимир Вишнев, Микола Пелипинець, Юрій Вишнев, Катерина Кармоненко, Лілія Баранкевич, Денис Баранкевич, Володимир Клименко, Вікторія Бараненко, Світлана Петрова, Сергій Данченко. Нагород, втім, удостоїлися практично всі. А медалі замінили… баночки з медом.











