Серед нас, водіїв, спостерігається різне ставлення до працівників ДАІ. Особисто я поважаю їхню важливу для суспільства працю. 62 роки за кермом не похитнули цієї поваги, тому й звернувся 13 липня: «Допоможіть! Інвалід Вітчизняної війни, для якого «жигуленок» на дев’ятому десятку років — його незамінні ноги, заблокований зі своєю машиною в гаражі двору на площі Віри Холодної, 3, джипом червоного кольору, невідомо звідки заїхав «чужаком».
Чергові поста на Тираспольській площі порадили повідомити про це за номером 102, що я і зробив. А сам місця собі не знаходив — вкрай потрібна машина, треба їздити по аптеках, шукати ліки — собі та іншому, тяжко хворому, члену сім’ї. Втішав себе: зараз даішники покажуть порушнику кузькіну матір. Маючи номер телефону чергового міськДАІ, подзвонив і дізнався, що він прийняв сигнал зі 102-го і вже послав до мене допомогу. «Ну, дякую, дорогі, — подумки дякував я. — Ось як за нової влади вони діють!».
Через годину-півтори у двір заїхала легковика ДАІ, два симпатичних прапорщики обійшли джип перед дверима мого гаража, спробували викликати в джипі тривожну сигналізацію — вийшло, але ніхто з дому на її звуки не вискочив. Тоді вдалися до гучномовця — глухо… А я ж одразу попередив: «чужак». Тоді прапорщики зв’язалися зі своїми службами і дізналися, хто власник джипа, його адресу. «Вживайте заходів!» — сказав я. Але мій запал даішники одразу охолодили: «Ви думаєте, дідусю, на власника джипа є управа? Та йому нічого не буде, немає такого закону…».
Моя надія на допомогу ДАІ танула на очах. Мені твердили, що «джип — приватна власність, а вона недоторканна». Близько півгодини прочекавши водія, прапорщики ДАІ поїхали, сказавши: «Телефонуйте, дідусю, коли він з’явиться». Тобто мене залишали на чергуванні. І навіть не дали номера, куди телефонувати! Довелося ловити таксі і їхати шукати ліки.
Години за дві, десь близько восьмої вечора, знову подзвонив черговому ДАІ. З перших його слів я, який заявив, що вже протягом п’яти годин моя машина залишається заблокованою, зрозумів: черговий роздратований. Він прямо заявив, що ДАІ в цьому випадку безсила. «Немає такого закону в Україні, шановний інвалід Вітчизняної війни, щоб допомогти вам і покарати порушника!». І кинув слухавку. Тому я не встиг виручити чергового ДАІ, а заразом і прапорщиків, які приїжджали на площу Віри Холодної, 3, і прочитати їм рядок з чинних Правил дорожнього руху в розділі «Зупинка і стоянка», де в переліку «забороняється» прямо вказано: **«…в інших місцях, де стоїть транспортний засіб зробить неможливим рух інших транспортних засобів».**
Це прямо стосується становища, в яке мене поставив водій джипа. Отже, є закон, і він затверджений Кабінетом Міністрів.
До речі, джип від’їхав від мого гаража о 21.30.
Сподіваюся, керівництво Одеської міської ДАІ принципово розбереться в цій історії і дасть тому, що сталося, належну оцінку, а мені — через «Вечірню Одесу» — відповідь, в якій сподіваюся отримати виразне тлумачення: так є постанова для вирішення описаної ситуації чи треба ставити перед Кабінетом Міністрів питання про доповнення до Правил дорожнього руху?











