Це слова Самого Господа нашого Ісуса Христа. Христос звіщає життя. Ніби звичайне для нас, тих, що живуть, явище — життя, і водночас найглибша таємниця, і жодною випадковістю не можна пояснити його появу.
Бог живий, Якого ми, християни, сповідуємо, кличе всіх до вічного життя. Біблія пронизана яскравим відчуттям Бога, Який відкриває людині поняття життя як священного дару.
Якщо біблійний псалмоспівець так проникливо закликає Бога живого — це свідчення цінності життя в очах і минулих поколінь.
Вслухаймося в псалом: «Вдень явить Господь милість свою, і вночі пісня Йому в мене, молитва до Бога життя мого» (Пс. 41, 9).
Християнство пропонує визначення Бога як вічноживучого, Який має життя в Собі Самом, відтак і саме поняття життя дорогоцінне. Людське життя з’являється на останньому етапі творіння Присутнього. Нове життя (людини) отримує благословення Боже, і хоча життя земне часто — час важкого служіння, людина з готовністю приносить усе або дуже багато, щоб продовжити його.
Бажання померти може бути наслідком сильного потрясіння або нестерпних нещасть. Біблійні довгожителі шанували за приклад життя Авраама, добре і насичене багатьма роками, з підтримкою престарілих батьків дітьми, які виконують завіти Бога. На жаль, життя крихке, і все творіння схильне до смерті. «Безцінний дар Божий — життя — часом залежить від легкого, нищівного його подиху. Життя коротке і проходить, як дим. Життєвий межа зменшується, і нині не сто чи сто двадцять років, а від сили сімдесят-вісімдесят, але від цього життя не стає менш священним. Покровителем життя споконвіку був і залишається Бог, Який забороняє вбивство, не бажає смерті вмираючого, дає можливість життя вічного від часів земного раю і райського дерева життя. Не відмовився Бог від людини і після її гріхопадіння. Смерть Сина Свого пропонує народам, як і шлях життя. Якщо Бог — джерело життя, «джерело води живої», то і земне життя передбачає напоювання не тільки благами землі, а бажанням бути в Бозі і з Богом, тим паче Христос звіщає життя незрівнянно дорожче, ніж будь-які матеріальні начала і блага. Життя Ісуса — не вмирання, однак для входження в неї не широкий шлях, а найчастіше вузький жертовністю. Світло життя, шлях і істина, воскресіння від тліну смерті, хліб життя, джерело, що тече в життя вічне, — це і є наш Господь. Він не тільки вимагає від нас, але виконує вимагане, Він не тільки проголошує, але й пропонує, Він істинний добрий Пастир, що кладе за нас Своє життя і знову його приймає, щоб Духом оживляти, тобто дати життя всім, хто має віру в Христа. Віруючий у Господа і охрещений в Його смерть живе для Бога в Ісусі Христі. Людина з Ісусом у серці проходить через браму смерті і живе, одягаючись у безсмертя. Смерть тіла, що перебуває у Христі, — це не трагедія, не пекло і муки, не небуття, не прах, а розквіт душі у горньому Небі. Ми зустрічаємося з Христом не за завісою плоті, а обличчям до обличчя. Немає смерті. Ми в житті повному і досконалому.
Скористаймося відкритими для всіх людей джерелами життя, почерпнемо з веселістю духовною з криниці Мудрості, щоб усе, що є смертне в нас: гріхи, пороки, догоджання злу і протидія добру — зникло і восторжествувало істинне життя. Можуть пройти століття, але життя, дане Богом зерну пшениці, проросте. Якщо навіть не в образі і подобі Божій, яким є людина, а в простому зернятку пробуджується життя, то тим паче для всіх нас це найвищий моральний приклад того, що Господь не тільки показав шлях і розкрив істину, але й дав саме життя. Хтось сказав: «Мій розум присутній при смерті мого серця». Це прикро, бо серце — джерело нашого життя. Син Божий прийшов на землю до всього людства, щоб дати життя кожній душі, відродити від смерті наше серце, відкрити життя, яке ніхто без Нього не міг дати. Це життя в справедливості і любові, в прагненні до вічної Божої слави, в якій і має перебувати людський досконалий дух. Це життя не може назавжди зів’янути, як не гине життя в зерні. Його несе нам Христос, для життя існує світ, у його здійсненні — сенс нашого буття на землі. Початки вічного життя закладені в нашій душі творчо-творчою молитвою, цим спілкуванням з Богом. У глибинах людського духу, через таїнство сповіді та причастя закладаються потаємні, життєво необхідні елементи прийдешнього, починається відродження, яке і є духовне споглядання воскреслого Господа в Божественній літургії та привітання безсмертного і вічного життя. Так говорить Господь про таїнство євхаристії: «Той, хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6, 54).
Якомога частіше слід бути в спілкуванні з Христом, і те, що Він приніс усьому людству, — життя вічне — стане не просто мрією, а здійсненим фактом.
Божевільним назвемо ми того, хто говорить при ясному сонячному дні, що він у ночі. Ми — сини дня, але не ночі, будемо свідчити прихід вічного Сонця. Бачачи Джерело незгасного Світла, прославимо Його, закликаючи всіх причаститися світла радості і вічного життя.











