пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Це поняття настільки всеосяжне, що неможливо в кількох рядках визначити сутність любові, якщо не розділити на багато явищ, часом різні за найтоншим внутрішнім змістом. Тут і духовне начало, бо ось найкоротше визначення (духовне) любові: «Бог є любов», та й заклик: «Любіть один одного». Це Еверест Новозавітного Одкровення. Але є й суто плотські, емоційні, інтелектуальні, творчі та руйнівні явища, що входять у явище любові. Можна любити друзів, жінку чи чоловіка, тварин чи речі, працю і дітей, звичайно, батьків. Різні відтінки любові. Симфонія любові звучала в усі часи з нестримною силою, пронизуючи людське єство. Ще б пак! Любов — дар, посланий Богом. Якщо Господь є любов, то ми сучасні Прометеї, з тією лише різницею, що не викрадали вогню любові, і нам не варто за це розривати серце кігтями людожерного орла. Подумати тільки: любов сильніша за смерть, цього первісного могутнього ворога людини. Правда, інша ненависть сильніша за любов, але це вже з розряду демонічних відносин: тут не та Божественна Любов, що окрилює нас і являється в таємниці хресної смерті Спасителя.

Багато хто зрозуміє Богонатхненну і поетичну «Пісню Пісень» пророка, царя і мудреця Соломона. Особливо такі фрази: «Знамено Його наді мною — любов», «міцна, як смерть, любов», «великі води не можуть загасити любові», «направляєш шляхи твої, щоб здобути любов» — останнє висловлювання пророка Єремії. А ось пророк Ісая: «За любов Свою Він викупив їх». Це про Бога. Можна ще безліч навести біблійних висловлювань, і вони всі вражають глибинною міццю, незвичайною силою, бо коли розуміння любові пронизує психологію релігійного мислення, воно вже несе в собі накопичений людством власний багатоманітний досвід.

Великий і кришталево чистий Бог сходить у Своїй Любові (згадаємо, що Він Сам — любов) до багатогрішної і слабкої людини. Тепер уже релігійний досвід роз’яснює нам, що Бог, незважаючи на це, любить людину. Як пояснити? Любить, як кожне Своє творіння? Але якщо Бог любов’ю покриває людські немочі, чи може людина відповісти на неї? Бог применшується Своєю любов’ю до людського розуміння чи людина підноситься до любові Бога? Багатовіковий діалог Божественної любові триває в ім’я Самої Любові. Ми зобов’язані осягати ази цієї любові, вчимося їй, любячи собі подібних. Антипод любові — злоба. Вона сама собі шкодить. Ненависть до ближніх руйнує, перш за все, ненависника. У людини віднімається один з вищих її дарів — мудрість. Не треба випробовувати на собі, що, завдаючи образи чи зла іншому, — крадеш у себе розум.

Полюбіть себе так, щоб не плекати ненависті до інших людей, і черв’як, що підточує дерево, не проникне у ваше серце. Хіба можна споконвічне і найглибше потяг до Бога і людей відкидати від себе? Магніт притягує залізо, планети в силу небесного тяжіння слідують по своїй орбіті, так і людська душа тягнеться до Першоджерела. «Возлюби Господа Бога свого всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всім розумом твоїм, усією силою твоєю».

Хіба не приходять у нашу свідомість ці думки? Діти простягають слабкі руки до матері, так і християнська душа (а душа за природою християнка) тягнеться, як граціозна лань до водного потоку, до Свого Творця. Це істинна і безкорислива любов. Вона блаженством переповнює серце. Вона невимовна і преславна.

Кожен може випробувати її, занурившись у потік найвищої Любові. Апостол Павло пише в одному зі своїх послань: «Люблю вас любов’ю Ісуса Христа» (Фил. 1, 8). Для нього це був вищий критерій, тому він і говорить про святість у любові, поблажливість один до одного з любові, созидання себе в любові Бога. Уважно прочитавши останню фразу, розумієш, що християнин створює себе за найвищими вимірами Божественної любові, піднімається до неї серцем, з’єднаним любов’ю, в його душу виливається безперервний потік любові Бога. Християнин наставляється любов’ю, досягає любові, охоплюється любов’ю, пізнає любов, сповнюється нею, випробовує щирість любов’ю, нею служить один одному, розуміючи, що вона плід Святого Духа, вкорінюється любов’ю, зливає свою любов і віру у Христа. Любов з’єднує серця. Чудова броня зі сплаву віри і любові, тому найчастіше всі апостольські завіти мають на меті любов, звідси і надія на успіх у правді, вірі і любові, тоді і співрозчинення в спільній радості, в чиненні добрих справ. По справах пізнається любов, яка не може бути недіяльною.

Дивовижно піднесений, поетичний, богословськи вивірений, християнськи виправданий гімн любові, залишений нам посланцем Христа, Його апостолом, що подвизався переважно серед язичників, — Павлом. Вслухаймося в звучання цих рядків, що виходять за межі часові та просторові. Отже: «Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не гордиться, не безчинствує, не шукає свого, не дратується, не мислить зла, не радіє неправді, а співрадіє істині; все покриває, всьому вірить, всьому сподівається, все терпить, любов ніколи не перестає…» (1. Кор. 13, 4-8). Звичайно, любов «ніколи не перестає», тобто не має початку і кінця, бо вічна, як вічний Творець цього незвичайного явища, тому апостол перед своїм гімном торжествуючої любові сказав, що якщо хтось буде говорити будь-якими мовами або навіть ангельською мовою, але без любові, то такий мовець не більше, ніж «мідь дзвінка». І далі апостол підпорядковує всі пророцтва, знання таємниць і навіть віру одному — любові, бо яка віра без любові. Можна роздати своє майно, продовжує апостол Павло, навіть тіло віддати добровільно «на спалення», але якщо все це без любові, то це не принесе користі.

Ніжачись у теплих сонячних променях, людина забуває про саме сонце. Дивлячись на тремтячі, дзвінкі струмені струмка, забуваємо про джерело; розчиняємося в красі квітів, осягаємо аромат і живимося плодами, але забуваємо про коріння, що дають їм силу; так часом і людина, що гріється в Божественних променях святої любові, забуває про Сонце, що зігріває душу і серце, дає їм прагнення і животворну силу, що сповнюється квітами життя.

Ми не можемо думати про Христа, що Несе любов, тільки холодним розумовим мисленням: спогляданням духовним постанемо перед Люблячим нас. Так ми вступимо в початок таємничої області Богопізнання.

По-різному руйнуються основи закладеної в людині Божественної любові. Необхідно зупинитися на короткий час у неперестанному бігу по життю, з її клопотами і потребами (ці потреби і клопоти зрозумілі, поясненні і необхідні) і в якийсь час, не відкладаючи, проникнути в себе, пізнати свій шлях, подумати над тим, що нам заважає відповісти Богу любов’ю на любов. Що заважає любити Його всім розумінням і думкою?

Невже пропав для нас тисячолітній досвід минулих поколінь і цивілізацій, де підсумком була перемога любові? Багато чого в житті виявляється хитким і крихким, а любов завжди міцна, тому найдавніші тексти стверджують, що байдужість або ворожнеча до ближніх сприймаються як виклик Богу. По суті, це Каїнове злочин. Убивця відповідає на питання Господа: «Де Авель, брат твій?» (Бут. 4, 9). Відповідь убивці негайна: «Хіба я сторож братові моєму?» (Бут. 4, 9). Негайно і відплата: «Проклятий ти від землі, яка розкрила вуста свої прийняти кров брата твого від руки твоєї» (Бут. 4, 11). Новий Завіт кардинально змінив взаємовідносини людей, але залишився Суд Божий, і не робіть іншим того, чого б ви не бажали, щоб вам робили. Маючи приклад любові, не зробимо себе вбивцями свого вічного життя. Для тих, хто переступив моральні закони, кожна мить в пеклі стане вічною мукою.

Чи може людина в сучасному практичному житті пробачити своїх недоброзичливців, та й ворогів? Християнство відповідає: безумовно, може, тому що закон любові — великодушне і безмежне прощення. Якщо не можеш пробачити, можливо, слід тимчасово забути кривдника. Мине час. Вірою і любов’ю, якщо сам зростеш, зрозумієш, що, засуджуючи порочних людей, ми себе засуджуємо, тому що самі не вільні від гріхів. Відвертайся від зла і проступків свого ворога, зневажай в ньому зле начало, але не образ Божий, який нерозкаяний грішник затуманив злодіяннями. Не думай про злочинця зло, інакше сам станеш злим, і не бери на себе прерогативи Судді і Відплатителя, властиві тільки Богу.

Колись блаженний Августин з усією щирістю сказав собі, побачивши людину, що переступає закони Бога і людського суспільства: «Господи! Якби ти дозволив, я б ще гірше вчинив». Як втіху скептикам слід знати слова великого сирійського подвижника Єфрема Сиріна: «Перш ніж кончини нікого не ублажай, і перш ніж смерті ні в кому не відчайдухуйся».

Голгофським Хрестом Ісус відкрив нову епоху, в якій народилася абсолютно нова суспільна сутність людей, хоча і проголошена давніми пророками, тут нові серця, дари Духа Святого — в тому порука. Злилися дві заповіді: любов до Бога і ближніх. Добрий самарянин і нам, сьогоднішнім, приклад. Ця євангельська притча ставить не моє «я» в центр, а нужденного матеріально і душевно. У ній, у притчі, накладеній на все Нове Життя у Христі, ближній — кожен з нас.

Не відкинь і мене, Господи, від запропонованого розуміння любові. Люблячому уготоване гідне місце.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса