Клара Меламед — звичайна вундеркіндка. Мама її, Людмила Ясинецька, професійна музикантка-педагог, тато, Володимир Меламед, не музикант, але в музиці все розуміє. У них четверо дітей — і всі отримали професійну музичну освіту. Скрипалі, піаністи, джазмени. Один живе в Ізраїлі, інша — в Сполучених Штатах, двоє — в Одесі. Клара — наймолодша. Коли я побачив її у віці двох тижнів від народження в колясці, мама сказала: «Ось побачите — і ця гратиме!..».
Нещодавно Клара дала авторський концерт у Воронцовському палаці. Втім, називався він скромніше — творчий вечір «І радість, і печаль». Вже не знаю, котрий за рахунком — на сцені вона з самого малого віку. Регулярно бере участь у «Великодніх зустрічах» та безлічі інших куди скромніших заходів, на кшталт нещодавнього неформального святкування Всесвітнього дня поезії в Будинку медпрацівників. Вона ще й вірші пише — була лауреатом конкурсів «Срібне слово», «Я вам пишу» та «Пушкінська осінь в Одесі-2009». У її авторському вечорі звучали й вірші, в тому числі й у професійному виконанні відомої нашої читці Олени Куклової, і музичні твори в різних жанрах. Вона — композиторка, і їй важливо було показати все, що вона вже вміє. Дуже грайлива пісня, яку виконує професійна співачка Анна Слободяник. Ще пісні — одна з них на вірші юного поета Володимира Назарука. П’єси для скрипки та фортепіано, для кларнета, для тріо — тут їй допомагають її співучениці зі школи Столярського Марія Погосова (скрипка), Катерина Мельниченко (скрипка), Яків Кілігой (кларнет). Радісно дивитися на цих дітей — адже це позанавчальна, добровільна робота — і як дружно вони допомагають один одному, як злагоджено грають! І, звичайно, виконуються фортепіанні твори. Дуже «шопенівський» вальс, присвячений мамі (мама чудово грає Шопена). П’єса, в якій теми Баха перемішуються темами джазового композитора. Вона і це вміє! У її творах іноді виникають чудові мелодії. Але ось і складна композиція — подорож чарівним містом Вастерім, — безліч різноманітних контрастних вражень — це грається на фортепіано в чотири руки, і так хвацько! Кларі допомагає… скрипалька Катерина Мельниченко, яка справляється з дуже складною фортепіанною партією.
Але вершина її творчих здібностей — здатність до імпровізації. Ось із залу задають будь-яку тему — і вона її «розграє». Назвали тему «школа» — і я чую в музиці: дійсно, школа, урок — розмірений, нуднуватий, а ось дітки вибігли радісно на перерву!
А вона ще й на бандурі грає, і співає написану пісню українською мовою! На ідиш співає єврейську пісню. І у фіналі кружляє, кружляє так, що ледь не злітає! Вона чудово танцює.
Нещодавно їй виповнилося 16. Отже, якось вже не зовсім доречно демонструвати результати дитячої творчості: ось, в одинадцять років я склала… Вона сама цього ще не усвідомила. Приходить час інших вимог. Доведеться ставати дорослою. І страшнувато: вундеркінди часом не виправдовують наших очікувань. А недолік — один, який, втім, здатний переважити всі достоїнства: жахлива впертість, небажання зважати на чиюсь думку, бажання зробити все тільки по-своєму. Звичайно, це помножено ще й на те, що вона розпещена молодша дитина в родині, чарівна, горда красуня.
Але я б не говорив про це, якби не йшлося про щось типове для нинішніх молодих. «Наші погані дітки не слухають маму». Вони нікого не слухають, старші для них не авторитет. З одного боку — як добре, що вони такі самостійні, що вони не беруть напрокат наші готові істини, а самі доходять до всього. І вражаюче працьовиті, і вічно їм ніколи. Але дещо навіює мені побоювання за їхню долю. «Відсутність авторитетів» означає розрив природного зв’язку між поколіннями. Природна повага до того, хто розумніший, мудріший за тебе — а заразом і усвідомлення власної обмеженості, розуміння, що ти не «цар, і бог, і воїнський начальник» — виховується в людині культури. А з культурою погано! Учні школи Столярського, націлені на професійну самореалізацію, одержимі технічними проблемами майбутньої професії — багато вони читають? Чи добре вони освоюють гуманітарні предмети? Те саме питання — і до студентів Музичної академії. Музика — це робота душі, і душа повинна бути багатою, вона повинна працювати. Навчитися грати добре, дуже добре, в сенсі техніки, — цього недостатньо. Птах повинен вилетіти з клітки, не боячись безодні небес, тоді і станеться «звичайне диво», про яке писав казкар Євген Шварц. Диво любові, творчості, перетворення вундеркінда на справжнього дорослого творця.











