У Музеї сучасного мистецтва м. Одеси 19 травня відкрилася виставка живописних робіт одеського художника Миколи Ворохти.
Особливістю представлених ним творів є використання прийомів mixed media — змішаної техніки, що ґрунтується на максимальній волюмізації живописної поверхні за допомогою різних матеріалів. При ближчому знайомстві з представленими картинами чітко простежується еволюція техніки художника, який від пастозного, вільного мазка, що насичує живописну поверхню внутрішньою динамікою і створює відчуття «вітальності» барвистого тіста, переходить до експресивного скульптурного, рельєфного живопису, що максимально передає глибину та динамічність просторового середовища живописного зображення.
Навколишній нас світ багатовимірний. Простір навколо нас тривимірний, фізика оперує чотиривимірними просторово-часовими об’єктами, семивимірними фазовими просторами для завдань кінетичної теорії; у математичних моделях теорії струн простір стає десяти- або двадцятишестивимірним. Багатовимірність характерна і для образотворчого мистецтва. Кожен художник свідомо чи несвідомо шукає вихід за межі двовимірної площини полотна, картону, іншої пласкої поверхні. «Якщо архітектура створює простір, а скульптура — тіла, то живопис поєднує тіла з простором, фігури з предметами разом з усім їхнім оточенням, з тим світлом і повітрям, в якому вони живуть», — пише один із найбільших радянських мистецтвознавців, член-кореспондент Академії мистецтв СРСР Борис Робертович Виппер. Однак, як зауважує далі автор, можливості живопису при цьому аж ніяк не безмежні. Його переваги «купуються дорогою ціною — ціною відмови від третього виміру, від реального об’єму, від дотику. Живопис — це мистецтво площини та однієї точки зору, де простір і об’єм існують лише в ілюзії».
Творчість Миколи Ворохти спростовує твердження досвідченого мистецтвознавця — у його роботах простір і об’єм існують насправді. Пластичні знахідки художника цілком співвідносяться з тим, чого досягає зараз світова образотворча культура. У його живописних роботах поєднується нестабільність текучої, пластичної форми та чіткість мислячої лінії; напруга локальної кольорової плями та незвичайний скос або крен живописної площини, що підкреслює динамізм і непередбачуваність внутрішнього руху. Живопис перестає бути двовимірним, перестає бути статичним. «Будь-яка живописна площина, будучи перетворена на опуклий живописний рельєф, є штучна барвиста скульптура, а будь-який рельєф, перетворений на площину, є живопис» — ці слова Казимира Малевича якнайточніше характеризують феномен «скульптурності» живопису Миколи Ворохти.
Хронологія робіт, представлених на виставці, охоплює період з 1975-го по 2010 рік. Багато творів стали для художника своєрідним підбиттям підсумків: левова частка їх створена в ювілейні для нього роки — 1987-й, 1997-й, 2007-й. Фактурна авторська техніка Миколи Івановича Ворохти не пробачає помилок — до кожної зі своїх картин, за його власним зізнанням, він ішов кілька років, відточуючи експресію та вдосконалюючи композиційні та кольорові рішення в численних роботах ескізного плану. Оригінальний живопис відомого одеського художника є квінтесенцією всього його життєвого досвіду, творчих пошуків, життєвої позиції — саме вони й складають те саме «третє вимірювання».











