Війна тривала. Навколо було чути постріли, крики, вибухи. А він усе йшов. Перед його втомленими очима постала картина з дитинства: мати, лагідно підштовхуючи сина до подарунка, пластмасового автомата. І ось тепер той хлопчисько перетворився на юнака, в руках якого справжня зброя: залізна, зі смертоносними кулями.

Воїн іде. І дорога, якою раніше бігали веселі дітлахи, жалібно стогне під вагою самотнього солдата. «Навіщо я все це роблю. Навіщо я тут?» — думає він. І бачить жінку. Вона сидить на камені. Піднявши очі, вона зустрілася поглядом із солдатом. Зі стогоном мати прикриває собою маленького сина. Розуміє, що помре, але не хоче, щоб це зрозумів малюк.

Солдат передав по рації про свою знахідку, сподіваючись, що командир пожаліє нещасну. Але він помилився. По рації йому дали байдужий наказ: «Знищити».

Руки солдата тягнуться до автомата. Жінка заплющує очі. Але пострілу не почулося. Солдат кинув автомат на землю і простягнув їй руку.

Руку допомоги. Вона простягнула у відповідь свою…