Ветерану Великої Вітчизняної війни, полковому розвіднику, учаснику оборони та визволення Одеси Якову Андрійовичу Савченку 2 травня виповнилося 85 років. Він автор трилогії «Із небуття — в безсмертя», в якій простежується життя героя, настільки драматичне, що його вистачило б на десятки томів спогадів.
У 1933 році восьмирічний Яша з Черкаської області, після смерті рідних від голоду, пішки та на попутних машинах дістався до Одеси. Зі слів людей знав, що там є хліб. Яшу спіймали як безпритульного і визначили до дитячого будинку ім. Комінтерну, який розташовувався на 4-й станції Великого Фонтану. Потім він став вихованцем Новодофінівського дитячого містечка; як талановитий учень у 1941 році вступив до Київського училища культури на факультет вокалу, бо мав чудовий голос. Але все перекреслила війна.
У 16 років Яша Савченко — боєць винищувального батальйону в партизанському загоні ім. Дзержинського — за завданням розвідвідділу Приморської армії був залишений в окупованій Одесі. Володіючи чудовою пам’яттю, про всі ці події Яків Андрійович написав в автобіографічній книзі «Юність наша вогнева», яка була видана до 50-річчя Перемоги.
Разом з партизанами та регулярними військами 10 квітня 1944 року Яків Савченко увійшов до визволеної Одеси, допомагаючи бійцям обійти вогневі точки ворога, що відступав. Окупація, катакомби підірвали здоров’я молодого бійця, але Яша наполіг на зарахуванні до діючої армії. Він став рядовим солдатом 248-ї стрілецької дивізії і пройшов з нею довгий і важкий шлях від Одеси до Берліна.
Десятки разів він ходив у тил противника з групою бійців, бачив щодня, як гинули його товариші… Чотириразовий кавалер орденів дійшов до Берліна Яків Савченко.
Ось що пише у своїй книзі «Кінець фашистського лігва» Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант Г. М. Ленєв, командир 902-го стрілецького полку 248-ї Одеської дивізії: «Сталося це 2 травня 1945 року між шостою та сьомою годинами ранку… Над лігвом фашистського фюрера затріпотіло ще одне червоне знамено. У цьому останньому бою був важко поранений мужній розвідник Яків Савченко…».
2 травня полк штурмував рейхсканцелярію. Останній бій. Якову Савченку цього дня виповнилося 20 років. Він вирвався трохи вперед групи, що наступала, і тут кулеметна черга прошматувала тіло. Коли Яшу, що стікав кров’ю, бійці принесли до шпиталю, хірург після огляду сказав: «Цей до ранку не доживе…». Але він вижив, хоча через гангрену, що почалася, довелося ампутувати ногу.
Післявоєнний час був важким, особливо для інваліда. Брався за будь-яку роботу, а ввечері вчився — спочатку у вечірній школі, потім в університеті. Поїхав працювати вчителем у сільську школу. З часом Яків Андрійович захистив дисертацію і став кандидатом історичних наук, доцентом Одеського філіалу Української академії державного управління при Президентові України.
Він — один із двох одеситів, нагороджених престижною медаллю «Подолали долю». Другим був нині покійний Герой Соціалістичної праці, народний артист України Борис Зайцев, який, втративши зір на фронті, з концертами об’їздив увесь Радянський Союз, повторюючи, що він серцем бачить своїх слухачів.
Знайомство з Я. А. Савченком для мене має особливе значення. З його книги «Одеса — Берлін» я дізнався, що на підступах до Берліна доля звела полкового розвідника Якова Савченка з моїм батьком — артилеристом Павлом Порфирійовичем Павличенком, який був на 17 років старший за нього і запам’ятався йому тим, що давав деякі мудрі поради. Був епізод, коли Яків покликав санітарів, щоб ті перев’язали рану моєму батькові. Таке не забувається і через роки.
Яків Андрійович — ветеран миротворчого руху. Незважаючи на похитнуте здоров’я, він і зараз виступає у школах, вишах, у трудових колективах як вихователь і миротворець. Він листувався і дружив з багатьма бойовими побратимами та партизанами, важко переживав відхід у вічність кожного з них. Сьогодні з розвідників 902-го стрілецького полку залишився він один.
Втрачає зір, болять ноги, навіть та, яку залишив у Берліні, а тут ще соціальні труднощі. То в ЖЕКу щорічно вимагали довідку про інвалідність, наче за рік нога могла відрости, то забували його включити до списку на отримання матеріальної допомоги, як учасника оборони та визволення Одеси. Впору повторити слова із чудового вірша «Простіть нас, фронтовики». Простіть. І дякуємо вам, фронтовики.
