«Не поспішай дощовий день. Не підганяй сиру осінь. Все це — життя. Воно, як тінь, мелькне, розтане і не спитає — чи готовий ти з ним розлучитися», — вірші власного твору прочитала в день чергування Надія Петрівна Шеленговська з вул. Гастелло. Їй виповнилося 75 років. Однак хвилюється жінка за нинішнє покоління: «Ми в молодості жили бідніше, але радісніше…». Її схвилювала хода юних нацистів у центрі міста: «Це ж Німеччина 1933 року!». З сумом додала: «Не засуджую теперішню молодь — шкодую. Хиткий ґрунт, у сенсі ідеології, у них під ногами».
Про те ж саме говорив ветеран війни І. П. Лебедєв з вул. Сегедської. Запитував, чи понесуть покарання організатори «маршу пам’яті Максима Чайки». Відомо, що одеська міліція затримала кількох підозрюваних у скоєнні хуліганських дій.
Подружжя М. Є. Редько та Н. А. Несмеян живуть на вул. Закарпатській. Зателефонувала Марія Омелянівна: «Дуже хочеться, щоб до ювілею Перемоги жоден ветеран не був обділений увагою, що траплялося в минулі роки». І ще підказала міській владі: «дітям війни» подаруйте хоч одну квіточку. Нехай не воювали вони (подружжя належить саме до цієї категорії ветеранів), але війну пережили. Багато хто хворий і самотній. А людська увага цінується дорожче за гроші.
І знову про те ж: «Учасникам війни горисполком виділив по 300 гривень, багато хто отримав цю одноразову допомогу, а я — ні, хоча гроші дуже потрібні…» — сказала А. Ф. Денисюк, яка живе по пров. Єлисаветградському, 8/10.
Інвалід війни П. А. Іванченко з пр. Гагаріна поскаржився, що за Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діє вже понад 15 років, належить йому щорічна путівка на санаторно-курортне лікування, але це не виконується. Компенсацію пропонують у десять разів менше, ніж коштує путівка…
Шукає справедливості «дитя війни», інвалід другої групи Н. А. Воликова з вул. Космонавтів: зайшла до магазину, спіткнулася об розкладені на підлозі коробки з товаром, впала і зламала руку. Перелом у літньої жінки виявився складним, грошей на лікування пішло багато. Наталія Андріївна запитує, куди їй можна звернутися за підтримкою, оскільки директор магазину в грубій формі відмовився надати їй будь-яку матеріальну допомогу.
Розбиратися в НП потрібно детально, звичайно. Існують правила розслідування нещасних випадків невиробничого характеру (затверджені постановою КМУ 22 березня 2001 року за № 270). Звертатися слід до райадміністрації, на території якої розташований магазин, з проханням скласти відповідний акт. Цей акт стане підставою для того, щоб магазин відшкодував втрати. Морально підтримати може ветеранська організація.
З. А. Воробйова з вул. Ільфа та Петрова розповіла, що її брат Петро Олександрович, учасник війни, досі стоїть у черзі на отримання квартири. Читачка запитувала, чи виділяються нині взагалі «державні», тобто безкоштовні квартири. Відповідаємо з посиланням на офіційний сайт міста: за три місяці 2010 року виділено 23 квартири.
Старі люди пам’ятають про «юлину тисячу». «Моя подруга «з боєм» взяла ощадкасу в перші ж дні, коли почали видавати гроші, а я вирішила, що встигнеться, — скаржиться Є. С. Шевчук з вул. Рішельєвської. — Зареєструвалася тільки в березні, отримала талончик. І залишилася з цим талончиком». Поки що, на жаль, жодної ясності в цьому питанні немає.
«Юлина тисяча» давалася хоча б на життя. Половину цієї суми належить давати на поховання. Скоро рік виповниться, як В. А. Соколова поховала чоловіка. А належних грошей так і не побачила. Щомісяця ходить жінка отримувати пенсію до Ощадбанку (відділення на вул. Сегедській), запитує і про допомогу на поховання. На жаль… Зателефонувала за номером 63-85-56 і я. Звично роз’яснили: «Гроші надходять з Києва поіменно, ми тільки реєструємо померлих, з серпня 2009 року надходжень не було».
Т. С. Жарова з Люстдорфської дороги хотіла оплатити борги за комунальні послуги. Сім квитанцій у жінки (платить за себе і за дочку), у комерційних банках за кожну беруть чотири-п’ять гривень, накладно. Спробувала оплатити в «безкоштовному» банку, але черга у відділеннях «Ощадбанку» — не для працюючої людини, довелося відпроситися з роботи, відстояти півтори години… «Тож чи потрібні місту гроші, як віщають по телевізору?» — ставить риторичне запитання Тамара Степанівна.
Л. Г. Подопригора ображається тільки на саму себе: раділа, що отримує непогану зарплату «в конвертах», а тепер вийшла на пенсію — «всього нічого», як висловилася. Допомогти нічим. Залишається втішити працюючих: новий уряд пообіцяв (розпорядження КМУ від 2 березня 2010 року) перевірити всіх роботодавців, які за документами дають зарплату на рівні мінімальної або того менше.
Наступного вівторка, 4 травня, на «гарячому телефоні» «Вечірньої Одеси» 64-59-32 чергує завідуюча суспільно-політичним відділом Дора Миколаївна Дукова.
