нд, 22 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

«Пам’ять і слава»: пошук триває

Військово-історичний центр «Пам’ять і слава» зареєстрований як громадське об’єднання у 2007 році.

ВІЦ «Пам’ять і слава» розробив трирічні обласні пошукові програми «На рубежах 25-ї Чапаєвської та 95-ї Молдавської стрілецьких дивізій», «4-й гвардійський Кубанський кавалерійський корпус у визволенні Одещини», «Моряки в обороні та визволенні Одещини», а також кілька районних програм.

ВІЦ «Пам’ять і слава» тісно співпрацює з обласним управлінням з охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, обласним відділенням пошуково-видавничої агенції «Книга Пам’яті України», краєзнавчими та шкільними музеями, а також місцевими адміністраціями, військкоматами, козацькими та ветеранськими організаціями.

Цього року польовий сезон для пошукового об’єднання «Військово-історичний центр «Пам’ять і слава» розпочався із запізненням, у другій половині березня. Причиною тому — затяжна зима.

За вже сформованою традицією наші заходи проводяться спільно з регіональним представником Державного комітету України у справах ветеранів в Одеському регіоні Г. Л. Трухановим.

Польові дослідження — це продовження розпочатих у 2007 році робіт на рубежах Південного сектора Одеського оборонного району 1941 року, де билися воїни 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії та приданих їй інших частин і підрозділів.

Розкриття перших окопів виявило останки двох радянських бійців. При них були виявлені медальйони-пенали. В одному записка зі відомостями про загиблого через прониклу воду повністю зотліла. В іншому медальйоні досить добре зберіглася записка, яка містила відомості про Нікітенка Петра Дорофійовича, 1909 року народження, призваного Каясулінським РВК Грозненської області.

Подальший пошук за електронною узагальненою базою даних «Меморіал» Міністерства оборони Російської Федерації дозволив уточнити відомості про цього червоноармійця, уродженця с. Великий Челгаш Ставропольського краю. Він був призваний у серпні 1941 року Каясулінським РВК Грозненської області і числився зниклим безвісти.

Серед документів ОБД «Меморіал» був знайдений «Список військовослужбовців, зв’язок з якими припинився в період Великої Вітчизняної війни, по Каясулінському району Грозненської області», відправлений начальнику управління з обліку загиблого та зниклого безвісти рядового та сержантського складу, складений у жовтні 1947 року і підписаний в.о. Каясулінського райвійськкома лейтенантом Шапортовим.

Цей список складався на підставі заяв родичів. Долю Петра Дорофійовича намагалася встановити його дружина — Нікітенко Пелагея Максимівна, яка проживала в ті роки в с. Гергали Каясулінського району.

Наявність таких списків у військкоматах підтверджує, що першими, хто почав пошук солдатів, які не повернулися з війни, були їхні родичі — дружини, батьки, діти. А нині таким пошуком займаються онуки та правнуки. І тільки в 1965 році до пошукової роботи підключився ЦК ВЛКСМ, оголосивши Всесоюзний похід місцями бойової слави.

Вивчення цього списку, що складається з прізвищ 23 воїнів, зниклих безвісти, дало можливість виявити ще кількох призовників початку серпня 1941 року з Каясулінського РВК, які могли опинитися разом з Петром Нікітенком у тому ж маршовому поповненні, спрямованому до обложеної Одеси, і загинути при її захисті. Серед них імена не тільки росіян, але й чеченців: червоноармієць Землянський Григорій Пилипович, 1910 року народження, останній лист його родичі отримали з Одеси 13 жовтня 1941 року; червоноармієць Запорожець Сергій Харитонович, 1902 року народження, писав своїм родичам із госпіталю в Одесі; червоноармієць Бекеєв Осман, 1910 року народження, його останній лист написаний 20 серпня 1941 року; червоноармієць Таняріков Джумаладін, 1908 року народження, який написав листа 14 серпня 1941 року.

Відсутність відомостей про цих воїнів у бойових донесеннях про втрати 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії підтверджує, що поповнення, яке прибувало на кораблях і морських транспортах з «великої землі», кидалося в бій одразу ж після прибуття, без розподілу по військових частинах. Таке явище було поширене в момент напружених боїв у дні оборони Одеси, які припали на останній тиждень серпня 1941 року.

Таку ж долю, ймовірно, розділили маршові поповнення і з інших областей. Найбільше писалося про маршову роту з Донецької області, що складалася, в основному, з шахтарів, спрямовану до східного сектора на допомогу морякам 412-ї берегової батареї. Загиблі в першому бою шахтарі теж не були внесені до донесень про бойові втрати…

Нинішній рік — рік 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні, але віддати належне всім загиблим воїнам ми не в змозі — адже до сьогоднішнього дня в усіх республіках колишнього СРСР не увічнено тисячі імен загиблих воїнів.

Не стала винятком і наша область. Тут і воїни 1941 року, останки яких досі лежать в окопах та інших бойових і санітарних похованнях, і забуті могили радянських військовополонених та мирних громадян — жертв румунських та німецьких окупантів, і безіменні могили воїнів-визволителів 1944 року. У нашій області обліковано 484 братські та 223 одиночні воинські могили, в яких спочивають 16195 воїнів (з них 3257 невідомих). Крім того, в межах Одеси на 12 кладовищах і 5 окремих місцях у 274 братських та 868 одиночних могилах спочиває прах майже 3,5 тисячі воїнів (з них понад 300 безіменних). Але ці відомості далеко не повні.

Сказати, що місцева влада не приділяла уваги меморіальній роботі, — значить грішити проти істини. Всі ці роки вони робили, що могли. На рубежах оборони Одеси височіють монументи Поясу Слави, могили воїнів перетворені на меморіали, за ними належно доглядають, вони перебувають на обліку та охороняються державою.

Головна ж причина незадовільної меморіальної роботи криється в проблемі обліку персональних втрат, відомості про які на довгі десятиліття були заховані у військових архівах СРСР під грифом «секретно».

Більшу частину імен загиблих і померлих можна було б встановити за бойовими донесеннями з’єднань і дивізій, книгами поховань частин, госпіталів і медсанбатів, але дістатися до військових архівів довгі десятиліття було дуже складно, а зі створенням незалежної держави ці архіви опинилися зовсім за межами України.

Громадським організаціям і державним службам, що проводять пошукову роботу, змогли допомогти тільки Книги Пам’яті, які почали видаватися до 50-річчя Перемоги. Головна їхня мета — увічнити імена загиблих і зниклих безвісти воїнів за місцем призову або проживання. Щоб встановити імена на воинських могилах, потрібно було здобути і переглянути сотні томів Книг Пам’яті з усіх областей і республік колишнього СРСР, чим і займалися окремі ентузіасти, вишукуючи необхідну інформацію буквально по крихтах.

Але в 2006 році сталася подія, яка дозволила нарешті вирішити проблему встановлення імен загиблих та місць їхнього поховання: розпочалася робота з переведення в електронний вигляд 10 млн. сторінок документів про персональні втрати з архівів Міністерства оборони Російської Федерації. І вже наступного, 2007 року, в Інтернеті був розміщений сайт ОБД «Меморіал», який зробив ці відомості доступними для всіх. З’явилася можливість привести до ладу воинські поховання, уточнити відомості про загиблих, їхні воинські звання, номери та назви воинських частин, дати та місця народження і призову і навіть відомості про родичів загиблих та їхні довоєнні адреси.

Щоправда, з 28 січня цього року під формальним приводом почалося обмеження доступу до відомостей сайту ОБД «Меморіал». Але все ж розум восторжествував, і на даний час обмеження знято, за що одеські пошуковці висловлюють подяку Міністерству оборони РФ.

Цей унікальний сайт дав можливість великій кількості родичів встановити долю та місця поховання їхніх близьких. Цей сайт дозволяє будь-якому школяреві та студенту переглянути військові документи та провести власне архівне дослідження не тільки своєї родовідної, але й у рамках історико-краєзнавчих робіт Малої академії наук, шкільного музею, інших позашкільних акцій, що проводяться Міністерством освіти і науки України.

Наявні в обласному управлінні з охорони об’єктів культурної спадщини, обласному відділенні пошуково-видавничої агенції «Книга Пам’яті України» та власних фондах відомості дозволили ВІЦ «Пам’ять і слава» розпочати минулого року копітку роботу зі встановлення імен загиблих, уточнення даних про одиночні та братські могили, виявлення неврахованих місць поховань воїнів, загиблих на Одещині. Вже перші такі дослідження по Комінтернівському району виявили десятки імен загиблих та низку неврахованих поховань.

Вивчення бойових донесень частин і з’єднань 4-го гвардійського Кубанського козачого кавалерійського корпусу дозволило не тільки уточнити відомості на 1243 загиблих козаків у чотирьох районах нашої області, але й виявило 817 імен та кілька місць раніше невідомих поховань козаків. Пошук за ОБД «Меморіал» дозволив встановити імена всіх десяти моряків-парашутистів, які загинули під час проведення десантної операції під Григорівкою.

ВІЦ «Пам’ять і слава» продовжує вести розпочаті у 2007 році пошукові польові роботи в низці районів Одеської області в рамках чотирьох обласних та кількох районних пошукових програм. Особливо відповідальні польові дослідження передбачаються в районі боїв 412-ї берегової батареї, де намічено завершення меморіального комплексу.

Ми сподіваємося на допомогу наших земляків, які мають відомості про місця поховання воїнів і партизанів на Одещині.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса