Таку радісну звістку повідомила днями завідувачка еколого-просвітницького відділу Одеського зоопарку Олександра Волкова.
Самиця, ім’я якої ще не дали, народилася 23 березня. Малюків тварин, як і малюків людських, одразу ж після їх народження мами не поспішають виводити «на люди», тому деякий час появу на світ малятка-верблюденяти не афішували. А тепер це біле диво (мама теж світла) можна бачити в літньому вольєрі поруч з мамою Гердою. Батько малятка — Форд.
Цікаво, що нинішня горда хода Форда — свідчення не тільки його батьківства, але й відсутності суперника. Колись лідирував у вольєрі верблюд Нурек. А тепер він разом з одеською верблюдицею Катею живе в Київському зоопарку, тож Форд відчув себе справжнім господарем «будинку».
Верблюденя годується молоком матері, і так триватиме… понад рік. Такі «порядки» в будь-якому верблюжому сімействі. Верблюже молоко, до речі, дуже калорійне — 6,4% жирності! Ну, а про те, що верблюди можуть, якщо знадобиться, жити 30 діб без води та їжі, ви, звичайно, знаєте. Недарма ця домашня тварина настільки популярна серед мешканців засушливих і пустельних куточків Землі, де для прожитку цієї тварини можна знайти хіба що колючки, та й то з трудом. Їх давно назвали «кораблями пустелі». А чи підходять верблюдам наші кліматичні умови?
— Звісно, — каже Олександра Волкова. — До революції в нашому місті діяв навіть верблюжий ринок. Верблюдів розводили, очевидно, в приміських районах Одеси, а продавали на Старокінному ринку. Їх охоче купували: адже вони — чудова тяглова, в’ючна сила.
Можна уявити, скількох зусиль коштувало отримати верблюже потомство! Адже верблюдиця виношує одного-єдиного дитинча близько 13 місяців (345 — 440 днів) і тому народжує не щороку. Тож народження верблюденяти в Одеському зоопарку — справжня подія. Тут добрим словом згадують верблюдицю Машу, яка, на жаль, вже покинула цей світ. Вона прожила в зоопарку майже 40 років, останнього свого дитинча народила, будучи вже дуже немолодою і хворою. Її нащадки стали окрасою не одного зоопарку в Україні, в тому числі й столичного.
Герда теж, сподіваються співробітники нашого зоопарку, ще не раз порадує приплодом. Сьогодні їй, як матері, що годує, належить посилене харчування, наприклад, до її улюбленого корму — сіна — додають яблука. За цим суворо стежить завідувачка секції копитних тварин Людмила Аніщук.











