чт, 19 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Наблизився 40-й поминальний день після завершення земного життя Алли Степанівни Дерев’янко. Наважуся ще раз поділитися своїми думками про дружину першого Редактора «Вечірньої Одеси»…

Доля подарувала Аллі Степанівні щастя бути хранителькою домашнього вогнища, ростити з чоловіком доньку — теж Аллу, виховувати з близькими, включаючи зятя Олега, двох онучок — Ольгу та Ларису. Це своє призначення несла несамовито і мудро.

Але було в Алли Степанівни ще одне покликання — бути талановитим читачем. У молодості вона працювала коректором: у ті давні роки представники цієї важливої професії обов’язково володіли українською та російською мовами, мали навички літературного редагування. А ще в коректурі відчувався незмінно рваний, напружений темп проходження кожного номера газети, враховуючи, що гранки та контрольні смуги набиралися і виправлялися на лінотипах у цехах друкарні.

«Вечірня Одеса» в перші роки виходила 6 разів на тиждень, правда, денним випуском. І щоб о четвертій годині пополудні газета надійшла до кіосків, була доставлена багатотисячним передплатникам, потрібна була оркестрова злагодженість усього колективу — від редактора до кур’єра. Дерев’янко трудився практично без вихідних і відпусток. Це дружина повинна була розуміти і приймати як усвідомлену необхідність.

Я багато разів бачив завершення редакторського робочого дня (благо, живу поруч з газетно-видавничим корпусом): Борис наостанок відкривав незмінну папку і вкладав у неї два екземпляри свіжого номера газети. А увійшовши до квартири, напевно, також спокійно-впевнено передавав папку в руки дружини. Газета була його звітом, творчим паролем, страховим полісом.

Вже за заголовками, за виносами на першу сторінку гострих матеріалів Алла Степанівна намічала порядок читання публікацій, радіючи журналістським удачам, вгадуючи шишки, які посипляться на кучеряву, з посивілим волоссям, що посилюється, голову чоловіка.

Я майже впевнений, що Борис Федорович не приносив додому оригіналів майбутніх публікацій. Всі рішення приймалися в стінах редакції. Дружина, як і багато колег по роботі, знала особливість його характеру: підписаний до друку матеріал, особливо резонансний, повинен бути опублікований негайно. Газета вплутувалася в дискусії, викривала неподобства, заступалася за скривджених, наступала на мозолі чиновникам, партійним і радянським працівникам. Напевно, Алла Степанівна іноді після прочитання таких публікацій і намагалася акуратно дізнатися, які шанси газети відстояти правду. І швидше за все, він і вдома говорив те, що чули від нього багато: «Будемо битися!».

У сім’ї Дерев’янко всі були і залишилися читачами. Він невтомно нарощував різнопланову домашню бібліотеку. Та й у робочому кабінеті всі шафи вздовж стіни були заповнені книгами. До того ж редакція підписувала таку кількість періодики, що нинішні обласні бібліотеки могли б заздрити. А як любив Борис Федорович радувати домочадців новими книгами! Не забував приносити на кілька днів журнали зі знаковими публікаціями. І ось ці-то публікації обговорював у сімейному колі охоче. Втім, був я свідком таких обмінів думками з Василем Фащенком, Іваном Рядченком, Миколою Огреничем. Культ книги, друкованого слова цими людьми шанувався як фамільне надбання.

З безлічі підказуваних пам’яттю прикладів наведу два різнопланових. Взимку 1991-1992 років Борис запитав мене: «Ти читав «Квадро» Бориса Нечерди?». «Так, сто сторінок машинопису здолав за неповну ніч. Так в Україні, мабуть, ще не писали прозу». «Згоден, що не писали… Але друкувати цю річ з продовженням не стану. Мої онучки вже читають «Вечірку». Отримуємо велику пошту від школярів. Та й з якими очима я приносив би газету у свій дім? Перший раз, вважай, відмовив Нечерді».

Повість одесита не з’явилася і в газеті «Південь» (Юлій Мазур також не погодився з нецензурщиною, без ухилень розказаною автором в епізодах про виворіт життя. Лише через пару років у модерністському київському журналі «Квадро» побачила світ — з купюрами. В Одесі на таку «хірургію» ніхто не пішов. А Борис Нечерда був удостоєний Шевченківської премії (посмертно) за свої блискучі вірші, неодноразово опубліковані «Вечірньою Одесою».

Вже після загибелі Редактора я надрукував у «Вечірці» статтю до столітнього ювілею Володимира Набокова. Подзвонила Алла Степанівна і похвалила, що автор і газета не пропустили пам’ятну дату. Слово за словом, і я дізнаюся від співрозмовниці, що Набоков — її улюблений письменник. Поговорили ми і про роман нобелівського лауреата «Дар» — про символи і метафори твору, що в той час мав в Україні небагато.

У великому охопленні читацької пам’яті Алли Степанівни я переконався навесні 1998 року. Наближалася річниця непоправної трагедії. А трохи раніше — і 25-річчя «Вечірки». Лариса Григорівна Бурчо запросила мене до редакції і, враховуючи мій книговидавничий досвід, запитала: «Чи можна в стислі терміни випустити книгу Бориса Федоровича?». Я не роздумував з ствердною відповіддю. Через день сидів у просторому кабінеті, на столі в мене стояла друкарська машинка Редактора. У шафі громоздилися 25 комплектів підшивок газети.

Звісно, нове керівництво газети створило найсприятливіші умови: щодня забезпечувався солідний обсяг набору та коректур для майбутньої книги. Вся складність полягала у виборі публікацій: підшивки містили не менше 30 тисяч газетних сторінок. І тут неоціненну допомогу нам надала порадами, конкретними підказками Алла Степанівна. Книга «Долю обираєш сам» у три десятки друкованих аркушів і з відмінним оформленням Володимира Міненка з’явилася до дня народження газети — до 1 липня, дуже дорогої дати для її Засновника.

Ще більш об’ємним вийшов том публіцистичної прози Б. Ф. Дерев’янко «Хочу бути почутим», укладачем якого була одноосібно Алла Степанівна. З часом вона ж підготувала до видання уривки з щоденників Бориса Федоровича. Ці книги стали особистісним приношенням на вівтар пам’яті про чоловіка, журналіста і письменника. Ця робота відняла багато сил і здоров’я в Алли Степанівни, але вона виконувала місію самовіддано. Разом з іншими книгами про першого Редактора «Вечірньої Одеси» вищеназвані видання стали рукотворним пам’ятником життєвому і творчому подвигу Незабутнього.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса