Пам’яті протоієрея Олександра Кравченка
З дня переходу у вічність незабутнього пастиря і літератора, магістра богослов’я, протоієрея Олександра Кравченка 27 лютого минає 5 років.
Як стрімко летить час. Часом за повсякденною метушнею ми не знаходимо його, щоб замислитися про вічне і тимчасове, про що нам постійно нагадував отець Олександр. Його перша книга, яку він присвятив своїй дружині і подрузі Наталії Петрівні Кравченко, так і називається: «Роздуми про вічне і тимчасове». Вона вийшла у 1992 році в державному видавництві «Либідь», а через 10 років була знову перевидана. У 2002 році ця книга та її автор були відзначені муніципальною премією імені Костянтина Паустовського.
Після «Роздумів…» були видані автором «І світло у темряві світить» (1996 р.), «Згадуючи минуле» (1997 р.), «Дім» (1998 р.), «Проповіді» у трьох томах, «Чаша життя» (1999 р.), «Близькі спогади» та «Запалюючий словом» (2002 р.). Але перше дітище залишилося у нього найулюбленішим.
Книги о. Олександра актуальні завжди, тому що автор не тільки звертається до таких одвічних понять, як добро і зло, мета і сенс життя, ідеал і щастя, але й прагне зробити свій внесок у побудову моделі Совісті, загострити проблему відповідальності людини перед собою та іншими, перед часом, яке не ділиться на вчора і сьогодні. Коли приходить сум або туга, відкриваю на будь-якій сторінці книгу о. Олександра, і на душі стає тепліше, дріб’язкове відходить.
У своїх книгах, виступах по радіо і телебаченню, проповідях у храмі він сіяв добре і вічне, запрошував нас «відчути своє покаяння», пропливти бурхливим часом морем життя, розчинитися в маленьких радощах, шукати сенс і мету людського життя. Дохідливою і образною мовою він умів роз’яснити серйозні богословські проблеми та пошуки, висловити громадянську позицію про неприпустимість шкоди природі, співчуття до малих створінь, що живуть поруч. Олександр Миколайович ніколи не вдавався до повчального тону, він закликав розкрити своє серце і душу для добра і доторкнутися до вищого Абсолютного Начала.
Кажуть, що незамінних людей немає. Але все ж протягом п’яти років ніхто не замінив протоієрея Олександра Кравченка на сторінках «Вечірньої Одеси», де так часто друкувалися його моральні проповіді. Він був духовним батьком не тільки першому Редактору, незабутньому Борису Федоровичу Дерев’янку, але й колективу редакції, читачам. Поки на сторінках газети не зазвучало слово нового пастиря, який прийме естафету від о. Олександра, хотілося б, щоб редакція періодично друкувала його проповіді та розповіді, а також розмістила деякі з них на своєму сайті.
Багато хто з тих, хто буває у Свято-Успенському чоловічому монастирі, відвідують монастирське кладовище. Біля дерев’яної каплички, де читається безперервна молитва, скромна могилка о. Олександра, де на розкритій книзі з мармуру висічені слова з Євангелія «І світло у темряві світить…».
Багато чого з того, про що мріяв і писав батюшка, стало реальністю, відроджені старі і побудовані нові храми, виросли його учні. Стали архімандритами і протоієреями. А його голос звучить в ефірі радіостанції «Гармонія світу», він живе у своїх дітях і онуках, у серцях тисяч людей, яких розбудило його Слово. Тому через роки звучатиме для нас його заповідь: «Згадуйте мене радісно!».
Редакція «Вечірньої Одеси» пам’ятає і шанує свого друга, духовного наставника і постійного автора Олександра Миколайовича Кравченка. Пропозиція нашого позаштатного кореспондента Володимира Павличенка про періодичну публікацію проповідей та розповідей отця Олександра нам сподобалася, і ми постараємося це здійснити. Думаємо, що цьому будуть раді багато наших читачів.











