вт, 17 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

…Коли ми з донькою, так сталося, переїжджали зі старої квартири на Ближніх Млинах до центру міста у величезну кімнату, зі стелями заввишки 4 метри (майже вдвічі вище попередніх), з величезними вікнами у старовинних рамах, з чудовою ліпниною на стінах і каміном, знайомі ахали. Але не від заздрості — зі співчуття. І дивилися на нас такими очима, ніби ми лізли в пащу тигру. Річ у тім, що кімната ця знаходилася в комунальній квартирі. Жодні доводи, що і в комунальній квартирі можна жити дружно (зате будинок-то який гарний, і студія, в якій займалася донька і до якої раніше добиралася більше години в один кінець, тепер поруч), не розбивалися об одне: «Ось постривай, насиплять тобі якоїсь гидоти в каструлі, тоді дізнаєшся». Та чому мені неодмінно повинні насипати гидоти, коли я не скандалістка?

Насипали-таки. Насипав маленький згорблений і зморщений сімдесятирічний мужичок, сусід по кухні. Щоправда, не в каструлю, а в чайник. Моїй добрій знайомій, інтелігентній жінці, коли вона готувала на моїй плиті в моєму чайнику каву для себе. Насипав тому, що думав, що це я готую, а я — чаклунка, тому що «заганяю в його кімнату тарганів».

Я не проти старих. Завжди вважала, що вік робить людину мудрішою. Розумію, що людиною з великою душею треба народитися. Не всім дано. Слід приймати людей такими, які вони є. Тому й сусіда, який підбирає все на смітнику і одночасно дає в борг долари під відсотки, прийняла без бридливості. Тим більше, напередодні він був кимось жорстоко побитий і ходив із затеклим оком і закривавленою головою. Тільки здивувалася, чому він не звернувся до міліції. До речі, сусід будував найрайдужніші плани щодо ремонту на кухні.

Ремонт я зробила за допомогою колишніх своїх сусідів з Ближніх Млинів. А незабаром після ремонту чую, як мій сусід телефоном оголошує комусь, що він на мені одружується, тому що, по-перше, я добре роблю ремонт, а по-друге, я вчасно повертаю борги. (Напередодні позичила у нього жменьку шурупів, а коли повертала, він перерахував їх і сказав: «Але ж я вам позичав 11 шурупів, а ви повернули лише 10». Я мовчки простягнула ще кілька). І як про щось вирішене говорить, що дітей моїх він здасть до інтернату. А мені цілком серйозно він пояснив, що мені, коли я вийду за нього заміж, буде ближче ходити через його кімнату, а не через коридор. Ми з донькою тоді довго веселилися…

А далі було зовсім не до сміху. Варто було нам вийти на кухню готувати обід — з’являвся сусід і починав мити ноги і стригти на ногах нігті або прати шкарпетки і розвішував їх над каструлею. У відповідь на мої зауваження він запросив одного разу сина і коли нас не було вдома, вони винесли мою посудну шафу з кухні в коридор. Тоді я вперше звернулася до дільничного. Дільничний сказав: «Передайте сусідові, що так робити не можна…».

У своїй безкарності мій сусід був переконаний з самого початку. І поки ми з донькою під час канікул перебували у від’їзді, він забарикадував кухню речами, підібраними на смітнику, так що протиснутися в неї можна було з найбільшими труднощами, а підійти до мого столу просто неможливо…

Спочатку я рішуче налаштувалася на міліцію, прокуратуру, суд, але знайомі охолодили: «Займатися «побутовухою» ніхто не буде». Я вигукнула: «Доможуся!» Осадили: «Скільки на це піде часу? Життя одне».

Зараз ми з донькою міняємо красиву кімнату в центрі міста на будь-яке житло, аби «самостійне», як кажуть в Одесі. У комунальній квартирі життя немає!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса