У галереї торгового центру «Сади Перемоги» — спільна виставка Сергія Ликова та Георгія Делієва «Ностальгія по-справжньому».
— Можна враховувати помилки минулого і планувати своє майбутнє, але жити сьогоденням у сьогоденні неймовірно складно… А адже це все одного разу було, — так уточнює суть назви Делієв.
Якщо ж цю назву трохи розбавити одним маленьким дефісом, вийде так: «Ностальгія по-справжньому». І теж буде правильно, адже почуття, мистецтво та майстерність у двох художників найщодалі справжні. Обидва художники представляють свої найновіші роботи.
Сергій Ликов — відомий сучасний художник, чиї роботи представлені в музеях країн СНД та Європи і приватних колекціях Одеси, Києва, Москви, Берліна, Гамбурга, Зальцбурга, Праги, Чикаго, Нью-Йорка. Георгій Делієв — художник (у цьому випадку на першому місці саме ця іпостась), режисер, актор, сценарист, музикант, народний артист України. Роботи Георгія знаходяться в приватних колекціях України та за кордоном. Список вернісажів з його участю, звичайно, значно коротший за список Сергія Ликова — зате у останнього зовсім немає театральної кар’єри…

Точки дотику майстрів виявилися в галузі інтересу до екзотичних культур, зокрема, до симпатичної літературної китайщини з явним російським акцентом (ще Гумільов ностальгував за незвіданим: «Серед штучного озера піднявся павільйон порцеляновий, тигрячою спиною вигнутий, міст яшмовий до нього веде»).
Не випадковий інтерес Ликова до різних культур; на думку живописця, кожна культура привнесла у світ своє неповторне бачення реальності: «Мені було вкрай цікаво через творчість доторкнутися до міфів різних культур. Відчути їхню відмінність і схожість, усвідомити, що ж це означає — жити іншими, не європейськими цінностями. Я абсолютно впевнений у тому, що будь-якій культурі є чому повчитися у сусідніх народів. Замкнута культура, на мій погляд, приречена на деградацію. У російській мові слово «справжнє» має подвійне смислове навантаження. Це і фіксація часу, і констатація якості — справжнє в сенсі непідробне, реальне. Саме цю подвійність змісту мені і хотілося передати в образах даного проєкту. Я приступив до роботи, свідомо не намагаючись слідувати якомусь плану чи концепції. Хотілося б, щоб роботи являли себе самі, при мінімальному моєму ментальному втручанні».
Картини Сергія, представлені в проєкті, навіяні архетипічними образами: сни, птахи, дороги… Загадкові східні красуні з оберненим кудись у свій внутрішній світ поглядом. Георгій представляє роботи олією, акрилом, пастеллю та аквареллю — в основному це замальовки екзотичних місць та персонажів, часто китайськими фарбами, на рисовому папері, придбаному в Китаї, тут сама основа багато чого диктує. Жіночі персонажі тут інші, незграбні, часто їхні погляди розпахнуті назустріч глядачеві, виявляють біль, неспокій, а то й душевну порожнечу…

Про цю якість художньої творчості Георгія цікаво розмірковує мистецтвознавець Тетяна Басанець:
— Авторський діапазон Делієва-художника розвивається в жанрі портрета та тематичної композиції, де завжди присутня гостра оповідальна фабула… І недарма художник називає портрет «маскою». Маскою, яка не ховає справжнього обличчя героя, навпаки активно персоніфікує його образ. У жанрово-тематичних композиціях проявляються не менш чудові якості. Тут образні нюанси забезпечені красномовними елементами емоційно-гротескної драматургії. Експресія живописної палітри підкреслює не тільки темперамент самого автора, але й гостру ситуативність сюжетів — важливого атрибута неоднозначних реалій нашої повсякденності. Як не дивно, саме вона ріднить мистецтво Делієва з духом живопису малих голландців. Як і в голландців, тут присутній погляд безпосереднього спостерігача, якому небайдужа абсурдність життєвих ситуацій та персонажів, що їх творять. Але, якщо на сцені з його режисерської подачі все це викликає сміх, то на полотні — сумну іронію. Зі сцени фарс і комічність театру Георгія Делієва сприймається з величезною часткою гумору, в живописі, навпаки, зі співчуттям і душевним розумінням. Подібний дуалізм творчої концепції — не що інше, як цілісність погляду Делієва-актора, режисера та художника, який незвичайним чином пов’язав ідеї театру та живопису…
Погляду Актора та Художника відкрилися багато сторін життя: гротеск буття та неоднозначність його символіки, зв’язок реальності та вигадки, фантазії та гіркої правди. Їхня образність вирішує загальне смислове навантаження художніх оповідань, де персонажі — вершителі власних доль і ситуацій, а глядач — їхній суддя і цінитель.











