Мабуть, усі знають, що одне з найзнаменитіших італійських міст — Флоренція — розташувалося біля самого підніжжя північних Апеннін, на березі річки Арно. Місто засноване дуже давно загадковими етрусками, потім воно, ясна річ, було завойоване римлянами. Дивовижним чином збереглося безліч вузьких середньовічних вулиць з будинками-фортецями, але все ж переважають пам’ятки архітектури Відродження — епохи найвищого розквіту Флоренції. Саме безцінними скарбами мистецтва та пам’ятками багатовікової історії Флоренція приваблює до себе численних туристів з усіх країн світу.
Не розумію, чому про Флоренцію жовчно бурчали знамениті письменники та поети. Навіть великий Гете у 1786 році написав у своїй «Італійській подорожі»: «Я так поспішав туди, як поспішав звідти». Все ж шкода, що він провів у місті Медічі лише три з половиною години.
Без сумніву, найяскравіший опис Флоренції залишив П. П. Муратов у своїй чудовій книзі «Образи Італії», опублікованій у 1924 році в Лейпцигу, у видавництві З. І. Гржебіна. У 1994 році цей тритомник був перевиданий факсиміле московським видавництвом «Гапарт», і його вже давно час перекласти українською мовою.
Слід пам’ятати, що Флоренцію (450 тисяч мешканців) можна оглядати тільки пішки. Центр міста невеликий, а вузькі середньовічні вулички вдень закриті для приватного транспорту. В одному з путівників я прочитав: «Флоренція — місто ясних форм. Її вигляд визначають величні палаци та ренесансні церкви. Її збудували найвидатніші майстри — такі, як Альберті, Брунеллескі, Мікеланджело, а прикрасили не менш видатні — серед них Донателло, Боттічеллі, Мазаччо, Леонардо да Вінчі та Гіберті».
Флоренція — захоплива подорож у минуле. Вона ніби вбирає в себе тисячі цитат. Наприклад, великий німецький поет і сатирик Генріх Гейне, якого не визнав Гете, у 1826 році писав про площу Синьйорії: «Ринок у Флоренції — найчудовіше і найцікавіше видовище, яке може побачити людина…». Саме в цьому місті Д. Г. Лоуренс написав свій найзнаменитіший роман «Коханець леді Чаттерлей». Роман тоді викликав великий скандал, але досить швидко потім став класикою. У Флоренції Ф. М. Достоєвський у 1868 році почав писати роман «Ідіот». Флорентійці люблять розповідати, що у 1902 році знаменитий швейцарський художник і графік Пауль Клее відвідав знамениту галерею Уффіці, вийшовши з неї «через дві з половиною години, глибоко схвильованим і… дуже маленьким». Окрім галереї Уффіці, у цьому місті ще 86 музеїв.
Галерея Уффіці — головний музей Флоренції, у його 45 виставкових залах представлено найбільше зібрання живопису в Італії. Мене вразили автопортрети Кіпренського, Айвазовського, Кустодієва, Віктора Іванова. У зібранні багато шедеврів живопису — «Благовіщення» Леонардо да Вінчі, «Поклоніння пастухів» Лоренцо ді Креді. Тут виставлені картини Мікеланджело, Тиціана, Рафаеля та багатьох інших знаменитих живописців.
Як і в будь-якому іншому знаменитому місті, у Флоренції чітко виділяються три головні пам’ятки, що височіють над морем черепичних дахів: купол собору Санта-Марія дель Фйоре (він є третім за величиною собором у світі), вражаючої краси дзвіниця Джотто та струнка вежа Синьйорії (палаццо Веккьо) середньовічної міської ратуші. Поруч із собором Санта-Марія дель Фйоре стоїть церква Сан-Лоренцо і поруч із нею капела Медічі. Тут знаходяться роботи Мікеланджело зі знаменитими скульптурами Дня і Ночі, Вечора і Ранок.
Але дозвольте трохи докладніше написати про сам собор Санта-Марія дель Фйоре, він того заслуговує, недарма ж він став символом Флоренції. Будівництво його почалося ще наприкінці тринадцятого століття. Довжина будівлі 160 метрів, і в ній можуть розміститися 20 тисяч осіб. Купол вагою 25000 тонн і висотою 107 метрів був закінчений лише у 30-ті роки ХV століття. З майданчика купола відкривається грандіозна панорама міста.

Історичний центр міста — площа Синьйорії, де розміщена колекція шедеврів скульптури: «Давид» Мікеланджело, «Персей» Челліні та ін. В останні роки «Давида» довелося перемістити до музею, його місце на площі зайняла копія. З площею Синьйорії пов’язані всі найважливіші події бурхливої історії Флоренції.
Наприкінці Другої світової війни німецький консул Герхард Вольф не тільки допоміг багатьом переслідуваним сховатися або втекти, але ще й домігся того, що німецькі окупаційні власті не зруйнували місто, а обмежилися вибухом мостів через річку Арно. Після війни місто Флоренція зробило Вольфа своїм почесним громадянином.
Одна з найзнаменитіших церков Флоренції — францисканська церква Санта-Кроче. Ця церква дуже красива зовні та всередині, але своєю особливою славою цей тосканський пантеон зобов’язаний великим мужнім людям, які знайшли тут останній притулок: Галілео Галілею, Нікколо Макіавеллі, Мікеланджело, композиторам Луїджі Керубіні та Джоаккіно Россіні. Великому Данте та Леону Баттісті Альберті, архітектору та гуманісту, встановлені пам’ятники. У підлогу вмонтовано 278 надгробних плит знатних і заслужених громадян Флоренції.
Дуже мальовнича набережна річки зі старовинними мостами, найдавніший — Понте Веккьо, на якому вже багато років розміщуються ювелірні крамниці. Цією набережною слід обов’язково прогулятися пішки.
А ще у Флоренції просто оп’янюють численних туристок вітрини магазинів. І далеко за межами Італії відомо, що італійкам притаманний добрий смак, особливо флорентійкам. Представниці місцевого вищого суспільства і в давні часи не шкодували грошей на свої примхи. Ще у 1330 році було випущено спеціальне розпорядження, яке забороняло носити жінкам Флоренції «корони або вінці зі срібла, золота, перлів або дорогоцінного каміння, одяг, прикрашений золотом, сріблом, дорогоцінним камінням, шовком, емаллю або склом та пояси більш ніж з 12 пряжками…». Напевно, чоловіки та батьки тоді зітхнули з полегшенням.
Перший пробний показ моди був відроджений у Флоренції у 1951 році для небагатьох зацікавлених, але вже наступного року новий показ пройшов з помпою у Білій залі палаццо Пітті. Виставки моди Пітті швидко стали знаменитими, і з того часу вони влаштовуються щорічно навесні та восени. Втім, Флоренція відома не тільки шикарним одягом, але й взуттям, виробами зі шкіри. Вишуканість та якість італійських виробів зі шкіри увійшли в приказку. Слід робити покупки у Флоренції, тому що речі там дешевші, ніж у Києві, Львові та Одесі.
Мене містом водив чудовий флорентійський поет Еміліо Ранчо. І читав мені свої вірші про Флоренцію — місто, де постійно змінюється світло, і де всі жінки лукаві та красиві. Еміліо пише роман про художника Айвазовського і збирається приїхати до Феодосії. І взагалі його дуже цікавить Україна.
Українська мова часто звучить на вулицях Флоренції. Тут багато наших — вони грають в оркестрах і ремонтують квартири, а ще закуповують товари. При цьому вони навчилися торгуватися не гірше за місцевих жителів.
Еміліо Ранчо радив мені приїхати на місяць і навіть більше: «За тиждень осягнути Флоренцію не можна». Він мені показував свої улюблені барчики. Там ми пили чудове місцеве вино. А я дивувався, що і глибокої ночі ці барчики були заповнені відвідувачами.
Свою Флоренцію залишив нам чудовий художник Лев Межберг, який емігрував до США з Одеси на початку 70-х років минулого століття. Останні роки він жив в Італії. Він зобразив на полотнах тихі флорентійські вулиці, занурені в пам’ять століть.
Я нічого не написав про герцогів Медічі, тому що вони правили містом, але його незаперечну красу створювали великі зодчі, скульптори, художники та прості ремісники. Саме їм слава, а не мерам і герцогам.
Флоренція зуміла зберегти свій історичний вигляд, зараз це музей просто неба, де насолоджуються атмосферою витонченості та краси… Кілька давніх колоритних свят дозволяють опинитися в середніх віках наяву: це історичний футбол у середньовічних костюмах, що проводиться в червні, який вперше відбувся у 1530 році, та «вибух повозки» на Великодню неділю перед кафедральним собором — свято, пов’язане з епохою хрестових походів.











