пт, 20 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Неординарна подія минулого грудня — цикл фоторобіт Фелікси Ковальчик, присвячений пам’яті Олега Соколова, видатного представника вітчизняного художнього авангарду. Цю фотосерію автор експонувала (на жаль, недовго) у Центрі болгарської культури.

«Мої фотознімки — спроба знайти фотографічний еквівалент деяким елементам композицій Олега Соколова», — говорить фотохудожник і математик Фелікса Ковальчик (наша газета писала про неї минулого року). Вона — трепетна шанувальниця творчості неповторного одесита і сама, подібно до нього, абстракціоніст за художнім світосприйняттям і методом самовираження. Абстракціонізм, на переконання Фелікси Ковальчик, є інтелектуальною квінтесенцією мистецтва, початковим і кінцевим виявленням образного мислення, втілюваного в символах.

Кілька з представлених фотографій присвячені одній з програмних композицій Олега Соколова, довга назва якої закінчується євангельськими словами: «Бога ніхто не бачив». Цією композицією, гнаний радянським офіціозом, художник відреагував на перший політ людини в космос і на радянське пропагандистське прислів’я: «Гагарін літав — Бога не бачив». «Бога ніхто не бачив, але, можливо, Художник зуміє впоратися із завданням довести присутність Бога», — так розуміє Фелікса Ковальчик творчість Олега Соколова і сама намагається смиренно йти нелегким завданням Художника.

Її фотознімки — це розкладання видимої, конкретної форми на пластичні першоелементи, які виявляються самодостатніми, виявляють несподівані та парадоксальні якості та набувають трансцендентного сенсу. Фрагмент паркану, обшитого жерстю, зі стрілоподібною залізною петлею, у дзеркальній поверхні якого застигли вихрові кольорові віддзеркалення, сприймається як матеріалізована «стріла Часу» (фраза Олега Соколова) — і важко повірити, що це не постановочна фотографія. Однак Фелікса Ковальчик нічого не інсценує, а помічає, і її око, як ми вже зазначали раніше, магічно перетворює і підносить непоказну реальність. Єдина «інсценіровка», до якої фотохудожниця вдається у своїх роботах, це «дзеркальні» фотоколажі.

«Безкінечність буває світлоносна, буває квітконосна», — пояснює свою методу Фелікса Ковальчик. Надважкий план мушлі, що валяється на пірсі, виявляється розкритою нам невідомою галактикою з кометами, і тут немає жодних кунстштюків, тільки посилений колір! «Я більше нічого й не вмію», — розводить руками автор знімка…

Знімок «Сум Арлекіна», дивовижно красивий за кольором і гостровиразний за силуетами, — це закарбований Феліксою Ковальчик оцинкований паркан з клаптями зірваних афіш, улюблений мотив художниці. А виглядають ці клапті зовсім як… квіти ірису в золоті ранкового сонця: данина іншому генію-аутсайдеру, великому Ван Гогу!.. І цей знімок — не стилізація, а миттєво і точно побачений фрагмент реальності.

Музей західного та східного мистецтва — будівля № 9 на вулиці Пушкінській — під поглядом Фелікси Ковальчик перетворився на соколовський «Кораблик моєї мрії, що пливе до Японії». Просто художниця одного разу побачила і сфотографувала надуті вітром поліетиленові полотнища, натягнуті на будівельні ліси під час реставрації музейного фасаду…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса