Є в Одесі чуйні люди, небайдужі до прохань музейників! Завдяки двом одеситам — В. А. Оплачку, любителю та знавцю Сходу, та М. Г. Тарасяну — східне зібрання Музею західного та східного мистецтва поповнилося двома новими експонатами.
Це — дві дерев’яні скульптури, що зображують «Шицзи» та «Гру з Шицзи». Нагадаємо, що в буддизмі Шицзи — це леви-собаки Будди, леви-охоронці, і відіграють вони дуже важливу роль. Їхні статуї встановлюють біля входів до храмів, у будинки, на вівтарі, де вони покликані відлякувати непроханих гостей та недобрі впливи. Два таких страхітливо-симпатичних «собако-лева» стоять посеред китайсько-японської зали нашого відділу Сходу. У китайській традиції Шицзи мають особливий вигляд і завжди зображуються парами: самка грає з дитинчам, а самець тримає в пащі кулю.
Скульптури «настільного» формату, запропоновані нам деякий час тому і викуплені музеєм у колекціонерів завдяки меценатській допомозі Віталія Оплачка, дають нам унікальну можливість возз’єднати «канонічну пару», оскільки в музеї вже є подібна скульптура Шицзи з дитинчам, придбана у тих самих власників у 1986 році. Крім того, друга скульптура, що зображує гру божества з Шицзи, теж є парною до нашої скульптури, вона дозволяє стилістично розширити рамки зображення цього популярного буддійського образу: в нашому музеї є зображення дорослих Шицзи та дитинчат, а тепер з’явиться Шицзи-підліток.
Таким чином, це придбання дозволяє створити в музеї новий комплекс експонатів, у якому отримує розвиток нова тема і який виявляє черговий нюанс художнього мислення Сходу — любов до серійності. До речі, музей завжди прагнув купувати експонати комплексного характеру. Так, у 2008 році були закуплені (до речі, теж за допомогою мецената — голови Наглядової ради музею Ю. К. Маслова) дві китайські парні порцелянові вази, прикрашені сценами, з яких одна є продовженням іншої.
Придбані скульптури Шицзи дозволяють розширити і регіонально-географічні рамки буддизму, який у музеї буде тепер представлений не тільки речами, зібраними в Китаї, Японії, Монголії, але, можливо, і в Непалі чи Бірмі наприкінці XIX — початку XX століття.
Низький уклін нашим меценатам!











