вт, 17 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Ми бачимо їх у наших будинках: нечесані, заросли, у подертому одязі, змарнілі від передчасно настарілої старості. Обличчя, синюшні та набряклі від постійних пиятик і численних внутрішніх хвороб, що лущиться від шкірних захворювань, вказують на їхній «соціальний статус» — люди без певного місця проживання, або просто бомжі. Об’єкт їхнього інтересу — контейнери для сміття. Хтось виловлює пляшки, хтось — якісь ганчірки, інші шукають недоїдки. Бомжів можна зустріти в будь-якому одеському дворі, на ринках. Вони живуть тим, що здобувають у сміттєвих баках, не гребують тим, що погано лежить. Влітку ночують у парках, на пляжах, на кладовищах, взимку ховаються в каналізаційних люках, у підвалах будинків, які не обзавелися міцними дверима або ґратами, у спорожнілих будівлях…

— Одеса більше, ніж будь-яке місто України, приваблює бездомних, — зазначає директор обласного центру з реєстрації осіб без певного місця проживання Станіслав Васильович Чеканов. — Тут ситно і тепло, зима м’яка. Скільки людей поневіряються містами та селами, точно не знає ніхто. Офіційна статистика називає цифру — в Україні понад 20 тисяч бездомних та асоціальних особистостей. Середній вік — 35-45 років. Медики стверджують, що 80 відсотків бомжів є носіями туберкульозу, корости, вошей та інших інфекційних хвороб.

— Бездомність — проблема соціальна, — говорить С. В. Чеканов. — Багато хто з них опинився на вулиці внаслідок приватизації та шахрайства з житлом на початку 90-х років. Закриття та банкрутство підприємств призвело до того, що тисячі людей були позбавлені робочих місць і опинилися на вулиці. Бомжами також стають через сімейні обставини. Потенційні кандидати в бомжі — ті, хто вийшов з місць ув’язнення, а також випускники дитячих будинків, які не отримали житла. Є й «ідейні» волоцюги, але таких дуже мало, їхня кількість від економічного добробуту країни не залежить…

Більшість бездомних за роки поневірянь втратили здоров’я, професію, соціальні навички. Волоцюжство у таких людей — це вже душевний стан. У них немає дому, сім’ї, житла, немає прив’язаностей до когось чи чогось, а отже, немає відповідальності. Вони загнали себе в порочне коло ліні та безвідповідальності. Втративши все, чим можна дорожити, стали абсолютно вільними — роби, що хочеш. Повернення таких людей у суспільство, або ресоціалізація, практично неможливе, все, що для них можна зробити, це надати нічліг і харчування…

Нічліг надає центр реабілітації бездомних на вул. Ціолковського, 1. Там же можна отримати дворазове гаряче харчування. Годує волоцюг і їдальня на вул. Чорноморського козацтва, біля Пересипського мосту. Благодійні організації роздають теплі речі. Притулок на вул. Ціолковського розрахований на 200 осіб (а потрібно на 700), приймає тільки чоловіків, та й то — здорових. Жінки-бомжі можуть розраховувати тільки на милосердя релігійних громад. У місті будується «Будинок нічного перебування» на вул. Хімічній, 4, можливо, до кінця 2010 року він буде зданий в експлуатацію, якщо криза не завадить.

Хворіти бомжам не можна — «швидка» таких бере неохоче, а про лікарні й говорити нічого. Немає в одеських лікувальних закладах відділення для бездомних хворих, а покласти людину з вулиці, завшивлену, «обтяжену» невідомо якими хворобами, в загальну палату — хорошого мало. Таких хворих везуть до Єврейської лікарні та ще, за направленням обласного центру реєстрації, до колишньої лікарні водників. До речі, в Києві, на базі міської клінічної лікарні № 1 відкрито відділення для бездомних. Напевно, і в Одесі не завадило б організувати таке відділення.

До редакції часто звертаються одесити, які виявили хворого бомжа, з питанням: куди його прилаштувати, хто надасть йому медичну допомогу?

Як повідомив заступник начальника УВС міста А. М. Вдовиченко, у подібних випадках потрібно телефонувати в міліцію за телефоном 102 або черговому свого райвідділу міліції.

Однак є серед бомжів ті, хто намагається побороти обставини та повернутися до нормального життя. Саме з такими працюють обласний центр з реєстрації осіб без певного місця проживання, який знаходиться в Лузанівці, на вул. Червоній, 11, та міський центр — на вул. Богдана Хмельницького, 62.

— Основне завдання центру, — розповідає Станіслав Васильович Чеканов, — допомогти бездомним відновити документи. Якщо в них немає житла та можливості прописатися, ми їх реєструємо за нашою юридичною адресою, поселяємо в центрі реабілітації на вул. Ціолковського — з його адміністрацією у нас договір про спільну діяльність, і допомагаємо з працевлаштуванням.

Як правило, про існування установи, де допоможуть відновити паспорт та інші документи, бомжі дізнаються «циганською поштою» або з оголошень, які роздають співробітники центру під час так званого соціального патрулювання разом з працівниками міліції.

Крім того, центр реєстрації бездомних тісно співпрацює з колоніями та в’язницями. З особами, яким залишилося півроку до звільнення, проводять співбесіду. Користь від цього обопільна. Людині без паспорта, та ще якщо їй на волі нікуди йти, а таких, за словами С. Чеканова, близько 90 відсотків, надається можливість влаштуватися в житті, а співробітники центру заздалегідь починають роботу з пошуку документів, на підставі яких можна видати паспорт. Доводиться робити сотні запитів до загсів, нотаріальних контор, райвідділів міліції за попереднім місцем проживання. Іноді й представляти інтереси людини в судах, якщо йдеться про незаконне відчуження житла або виписку з квартири.

— Головне, дати людині віру в те, що життя налагодиться, — говорить Станіслав Васильович. — Адже дуже часто людей на повторний злочин штовхає безвихідь, і вони знову прагнуть до в’язниці, де їх годують, є чисте ліжко та дах над головою. На жаль, офіційні установи не поспішають з відповідями на наші запити, доводиться довго чекати, посилати повторні листи, а час іде…
Але бувають випадки, коли ще до виходу на свободу вдається влаштувати людині і документи, і житло. Так, у Комінтернівському районі допомогли Миколі В. з квартирою, і хлопець, звільнившись, отримає дах над головою. А Андрій Б. з Березівки не мав паспорта, ніде не був прописаний, довелося шукати по загсах хоч якусь зачіпку, щоб ідентифікувати його особу та виправити паспорт.

Хоч як важко нині з робочими місцями, бажаючих вдається влаштувати на роботу — за програмою працевлаштування в обласному центрі зайнятості або за договором з роботодавцями.

— Зараз обговорюється питання про відкриття подібного центру в Ізмаїлі, — говорить С. В. Чеканов. — Туди тягнуться бездомні з південних районів області та сусідньої Молдови.

Головна умова, щоб співробітники центру зайнялися проблемами бездомного, — його письмова заява. Тому що змусити людину відмовитися від звичного способу життя, якщо вона цього не бажає, неможливо.

За три роки роботи центру в ньому зареєстровано 1283 особи. Це означає, що вони отримали шанс почати своє життя спочатку.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса