До 68-річчя початку окупації Одеси румуно-німецькими загарбниками
Трагічним днем у нашому місті стало 16 жовтня 1941 року: Одесу залишили її захисники, і почалися жахи окупації. Непроходячий біль спогадів виникає в моєму серці при кожному відвідуванні рідного міста-героя, міста-страждальника, міста прекрасного сьогодення.
Запрошення мера Одеси Едуарда Гурвіца відзначити як почесного гостя 215-ту річницю заснування міста збіглося з міжнародною конференцією колишніх в’язнів гетто та таборів України, організованою в Одесі 3—7 вересня цього року Асоціацією колишніх в’язнів гетто. Керівники організації в Росії (пан Гологорський), в Україні (пан Забарко), в м. Одесі (пан Шварцман) прийняли мою пропозицію присвятити конференцію діям Червоної (Радянської) Армії, яка врятувала (стосовно України) дивом уцілілих євреїв від знищення, врятувала від остаточного руйнування наше місто. Квітневі дні 1944 року були передвісниками Великої Перемоги: Червона Армія вийшла до державного кордону.
Місто, що пережило понад 900 днів окупації, було напівзруйноване: знищені всі портові споруди, вокзал, найкращі будівлі (збереглося лише 15% житлового фонду); місто було розграбоване — румунські окупанти, що втекли, вивезли все можливе… Але одесити тріумфували — визволення вони чекали понад 900 днів.
На вулицях почали з’являтися дивом вцілілі люди, сповнені скорботи та печалі, ще не вірили у свій порятунок. Такою ми застали Одесу. Оглядаючи розрослі дерева Олександрівського скверу, ми вже знали: у 1941 році окупанти перетворили їх на шибениці. Оглядали й будівлю в’язниці, в якій загинули сотні; колишні військові склади, в яких спалили тисячі; «бензиновий садок» (біля «Привозу»), з якого люди не поверталися; десятки підвалів, у яких розстрілювали щодня всі дні окупації…
Невдовзі почала працювати Міжнародна комісія з розслідування наслідків румунської окупації Одеси та прилеглих територій, яка визначила розмір жертв у сотні тисяч людей, в основному — євреїв.
Людина, яка не пережила окупацію, перебування в таборах, гетто, не в змозі уявити весь жах того, що відбувалося. Не можуть уявити жахи фашизму, окупації й сучасні історики… Не можуть, а багато хто — не бажає, як і ті, з ким ми змушені полемізувати.
Пригадується мені історія, прочитана ще в юності: у Бастилії відбував довічне ув’язнення якийсь історик, що описував історію Франції. Настав день закінчення його праці і, підійшовши до вікна камери, він вперше за багато років побачив бійку між кількома стражниками… Збуджений побаченим в’язень розповів про те, що сталося, стражнику, який приніс йому обід. А останній розповів історику передісторію того, що сталося. В’язень був настільки вражений, що зібрав всю свою багаторічну працю і кинув її у піч, а здивованому стражнику пояснив: «Якщо побачене мною я сприйняв невірно, то я не маю права писати про те, чого не бачив!»
Думаю, що наведена історія і має бути відповіддю всім неісторикам, в тому числі й з інституту Яд Ва-Шем.
Але продовжу свої спогади про визволену Одесу. Місто почали відновлювати, а ми, ті, хто пережив Катастрофу, поступово почали приходити до тями, але ніколи, ні на хвилину, ніхто з нас не міг забути пережитого. І ніхто не міг спонукати нас забути про тисячі спалених і розстріляних земляків.
Зведений нами Меморіал пам’яті жертв нацизму (з присвоєнням колишньому Прохорівському скверу назви «Сквер пам’яті жертв нацизму»), що складається з площі пам’яті загиблих євреїв, 4-колонного пам’ятника, двох алей Праведників народів світу, з трьома пам’ятниками та сотнями «іменних» дерев, на честь кожного з Праведників, і «Фонтану сліз» з витвором всесвітньо відомого скульптора Зураба Церетелі. Цей Меморіал вже 15 років відвідують тисячі туристичних груп, гостей міста.
З огляду на те, що не всі знають, пам’ятають жахи нацизму, окупації, я видав для учасників конференції та всіх гостей Одеси збірник документальних матеріалів — «Знищення євреїв на півдні України», а також свої нотатки, складені в 1944—1946 роках. Видані матеріали беззаперечно встановлюють роль і провину румунської воєнщини в геноциді єврейського народу, і ми знову і знову повторюємо: «Ніколи не забудемо, ніколи не пробачимо».
Щоб не бути голослівним, ще раз публікую виписку з доповідної записки зведеного реєстру та узагальнені дані Одеської обласної комісії за 1 вересня — 31 грудня 1944 року, передані до Надзвичайної державної комісії — «Про збитки та жертви, заподіяні фашистськими окупантами на території Одеської області в період з 1941 по 1944 роки»:
«…За 29 місяців і 27 днів окупації в Одеській області розстріляно, повішено, спалено, заживо зарито в землю… 279631 особу… З них дітей 22169 осіб… Викрадено в рабство до Румунії та Німеччини 56101 особу». При цьому Надзвичайна комісія зазначила, що «не вважає остаточною цифрою вказану кількість. Ця цифра… має бути, безумовно, збільшена, особливо щодо міського населення».
3 вересня ц.р. біля Меморіалу пам’яті жертв нацизму в Одесі було проведено загальноміський мітинг, 5 вересня учасники конференції відвідали табір у Богданівці, 9 вересня було влаштовано прийом на честь воїнів-визволителів. І ми раді тому, що всі наші заходи підтримувало населення міста-героя, міськрада, облдержадміністрація. Одеса пам’ятає, Одеса шанує внесок Червоної Армії в наш порятунок!
