Звіт про чергування на «гарячій лінії» цього вівторка абсолютно вкладається у формат «Повертаючись до надрукованого». Від першого до останнього дзвінка!

У ТРАВНЕВІЙ публікації про чергування «Знаряддя сантехніка — пластикова пляшка?» було наведено розповідь голови будинкового комітету будинку № 13 по вулиці І. Рабіна Валентини Цивілкене про багаторічні житлово-комунальні митарства мешканців, які дружно добиваються заміни каналізаційного колектора в підвалі, прокладеного ще в 1967 році. Смород, комарі влітку, сантехнік, що затикає отвори в прогнилих трубах… пластиковою пляшкою — все це разом вже просто образило людей, і вони дали собі працю підрахувати, скільки один їхній будинок робить платежів тільки за два види з переліку послуг — технічне обслуговування внутрішньобудинкових інженерних систем водопостачання, каналізації та теплопостачання та поточний ремонт інженерних систем і конструктивних елементів. І вийшло, що 90-квартирний будинок за рік платить 43200 грн.!
Разом з мешканцями ми сподівалися, що після публікації в ЖКС «Черемушки», Малиновській райадміністрації, УЖКГ, — словом, скрізь, куди офіційно, з дотриманням усіх правил, звернулися люди, стрепенуться і визволять будинок зі сморідного полону.
Чергую через чотири місяці — і знову дзвінок з будинку № 13. Виявилося, що за цей час мешканці лише накопичили папку відповідей із зазначенням термінів ремонту — практично «з дня на день». Довіряючи кожній новій даті, терпляче чекали.
— А нас вкотре нахабно обманули, — розповіли мешканці. — Начальник дільниці № 4 КП ЖКС «Черемушки» Г. В. Іваницький прилюдно обіцяв на наших зборах, що «все зроблять». Коли? Вже розсипаються інші труби! Коли підвищували тарифи на всі види послуг з утримання будинку, запевняли, що тепер будуть суворо виконуватися всі пункти договору. Невже байдужість чиновників така непробивна?».
Останній обіцяний термін ремонту був 10 вересня…
ЩЕ ОДНУ «довгограючу тему» порушила наша читачка Людмила Нечаєва з житлового масиву Котовського. Кардіологічну допомогу мешканцям ж/м Котовського надають не в обласній лікарні по сусідству, а везуть «швидкою» до міських клінік. «Мого батька з інфарктом відвезли до МКЛ № 3 у парку Шевченка. А відстань, а час? В обласній лікарні лікують мешканців області, і нам, городянам, що живуть поруч, місця не вистачає. Мабуть, так міркують чиновники від медицини, окрім доводів про поділ бюджетів. Але звідки тоді ця абсурдна ідея приєднати до обласної лікарні лікарню водників? Нехай у нас буде дві обласні лікарні, і в кожній з них будуть лікувати мешканців певних районів області…».
НЕ ПОРАХУВАТИ, скільки разів піднімали наші читачі тему поїздок на Таїровське кладовище — до центральних воріт транспорт довозить, а до крематорію доводиться йти пішки. «Хтось із читачів, хто зателефонував на «гарячу лінію», запропонував продовжити маршрут 245-го автобуса до воріт крематорію. Так адже й сам 245-й не ходить зовсім! — поскаржилася Раїса Максимівна. — Я всюди телефонувала, і по телефону міського голови теж. Це ж така проблема…».
Зі Слобідки Любов Іванівна Редкокашина зателефонувала — сміттєзвалище між вулицями Тихою та Нікітіна дошкуляє. «Це звалище було споконвіку. Років зо три тому — о, диво! — Суворовська райадміністрація почула наші скарги, і звалище ліквідували. Так воно знову «відродилося». Діти в смітті граються, запахи… Півтора місяця тому приїжджав чиновник з райадміністрації, пообіцяв, що скоро наведуть лад. Але звалище на місці».
«Відродилася», як випливає з дзвінків наших читачів з житлового масиву Котовського, і «доріжка» на вулиці Ген. Бочарова, де припинили було торгівлю, навіть порядок навели, траву посіяли і троянди. Знову, кажуть, торгівля, сміття, бруд.
Вічна тема — ліфти. Іван Миколайович Дашко в курсі, що двісті ліфтів зупинили на реконструкцію, в тому числі і в будинку № 4 по вулиці Затонського. «Але за два місяці ніхто до ліфта з ремонтників не підійшов, і коли підійдуть — невідомо. А ми п’ять років тому вскладчину купили і новий трос, і мотор. Я наладчик, 59 років трудового стажу, і так розумію — в кожному районі потрібно створити бригаду, і нехай вона з будинку в будинок переходить, ремонт і профілактику ліфтів виконує. Адже люди на вулицю вийти не можуть! Мені 83 роки, я ще за хлібом піти можу, не далі. А мій сусід всю війну пройшов, груди в орденах — він тепер з квартири вийти не може. Лікаря викликаємо — він відразу цікавиться, чи працює ліфт. Ну, хіба так можна!».
ВСЕ ПОЧУТЕ не нове. Але не нове воно і для тих, чієї уваги ці сигнали лиха призначені. І що ж? Лукавство, половинчасте вирішення проблеми, а то й вперте ігнорування думок городян. Якщо хтось із керівних захоче заперечити, зробіть це у вигляді повідомлення, що в будинку № 13 по І.Рабіна люди вже дихають на повні груди, що хворих з інфарктом не везуть за тридев’ять земель і що автобус — нарешті! — робить зупинку біля входу до крематорію.
Тоді ми відразу візьмемо свої слова назад.

Наступного вівторка, 6 жовтня, з 10.00 до 12.00 на «гарячій лінії» «Вечірньої Одеси» 64-96-40 чергує завідуюча відділом науки та навчальних закладів Тетяна Михайлівна НЕПОМНЯЩА.