Нещодавно, перебуваючи в Німеччині, я бачив німецький телевізійний фільм про загибель величезного пасажирського лайнера «Вільгельм Густлофф», потопленого 30 січня 1945 року радянським підводним човном «С-13», яким командував капітан 3-го рангу Олександр Марінеско.
Лайнер носив ім’я фюрера нацистської партії Швейцарії, убитого в 1936 році студентом Давидом Франкфуртером за переслідування євреїв. Після цього вбивства фашистська пропаганда всіляко підкреслювала, що Густлоффа вбив єврей. Гітлер оголосив у Німеччині національний траур, а приїхавши на похорон товариша по партії, заявив: «3а мерзенним убивцею стоїть сповнена ненависті сила нашого єврейського ворога, який прагне поневолити німецький народ. Ми приймаємо їхній виклик до боротьби!».
Ось так побудований у 1937 році найсучасніший на той час пасажирський лайнер отримав свою назву.
До початку другої світової війни «Вільгельм Густлофф» здійснював круїзні рейси норвезькими шхерами та Середземним морем, а коли гітлерівські війська у вересні 1939 року окупували Польщу, був поставлений на прикол в одному з польських портів, де служив базою для гітлерівських підводних човнів. Звідси в січні 1945 року він і вийшов у свій останній рейс…
Головний акцент у фільмі зроблено на тому, що пасажирами судна, яке загинуло в результаті атаки радянського підводного човна, були не десятки екіпажів для гітлерівських субмарин і наглядачки нацистських концтаборів, як про це писали в той час радянські газети, а мирні громадяни — старі люди, жінки та діти, що тікали від наступаючих радянських військ. З 10500 осіб, що перебували на борту лайнера, загинули 9343 особи. Це набагато більше, ніж на «Титаніку». Там жертвами катастрофи стали 1517 осіб.
У фільмі сцени загибелі людей, що тонуть у крижаних водах Балтійського моря, зняті з документальною точністю. Тому для німецького глядача, особливо молодого, який не знає жахів другої світової війни, які приніс народам Європи злочинний гітлерівський режим, кадри, в яких показано радянський підводний човен, що йде під водою і несе смерть пасажирам лайнера, сприймаються з особливою неприязню до «російських варварів». Особливо кадр, де командир човна Олександр Марінеско, побачивши в перископ переповнений людьми «Вільгельм Густлофф», віддає команду «Пли!».
Фільм я дивився в Гамбурзі. Після перегляду пішов у військово-морський музей, де виставлені макети німецьких підводних човнів, тих самих, що в роки другої світової війни топили в Північному, Норвезькому та Баренцевому морях каравани американських, англійських і радянських суден, що йшли до Мурманська та Архангельська з вантажем зброї та продовольства для Червоної Армії, яка боролася з гітлерівськими полчищами. Ці ж підводні човни топили на Чорному морі радянські пасажирські та торгові судна. На стендах гамбурзького музею є фотографії, на яких видно, як гітлерівські субмарини доставлялися залізницею секціями з Німеччини до румунського порту Констанца. Там німецькі фахівці зварювали з цих секцій корпуси човнів, і готові субмарини спускалися на воду.
КОЛИ Я ДИВИВСЯ по телевізору фільм «Густлофф», мені згадувалися страшні роки війни, про які так односторонньо розповідає фільм.
…Спекотним липневим днем 1941 року я стояв з матір’ю в черзі за хлібом. Раптом до черги підбігла жінка і, заламуючи руки, заголосила: «Ой, люди добрі, що ж то робиться! Потопили кляті фашисти «Ленін»! Скільки ж народу на ньому було! Скільки сусідів з нашого двору! І моя племінниця Катька з грудним дитям! Я ж усих проводжала. Усім пиріжки на дорогу дала!».
І тут чоловік, що стояв у черзі, неголений, закричав: «Перестаньте сіяти паніку! З чого ви взяли, що «Ленін» потонув? Вам що, капітан радіограму надіслав?».
Жінка злякано замовкла. Слово «паніка» подіяв відрезвляюче. У ті дні газети закликали: «Дезертирів і панікерів розстрілювати на місці!».
У цей час завили сирени повітряної тривоги, і в небі з важким гулом з’явилися фашистські літаки. З боку порту по них дзвінко вдарили зенітки.
— А це теж паніка? — запитала неголеного чоловіка, показавши на небо, висока дама з протигазовою сумкою на плечі. Її слова заглушив пронизливий свист бомб. Грюкнув вибух. Черга розпалася. Всі кинулися бігти в найближчу підворітню. Забігли туди і ми з мамою.
Так я дізнався про загибель пасажирського пароплава «Ленін». А незабаром у Севастополі, в Камишовій бухті, під час завантаження поранених від прямого влучання німецької бомби загорівся і затонув пасажирський теплохід «Аджарія». Це судно, перетворене з перших днів війни на плавучий госпіталь, мало на обох бортах і на палубі знаки Червоного Хреста. Але це не зупинило гітлерівських льотчиків, які атакували беззбройний теплохід…
ПОДИВИВШИСЬ ФІЛЬМ «ГУСТЛОФФ», я знайшов у своїй бібліотеці книгу відомого в радянський час письменника Олександра Крона «Капітан далекого плавання». Ця книга про одесита, командира підводного човна «С-13», що потопив «Вільгельм Густлофф», Олександра Марінеско. До війни він закінчив Одеське морехідне училище і на пам’ять про нього на фасаді училища є меморіальна дошка.
У передмові до книги Олександра Крона віце-адмірал, Герой Радянського Союзу Г. І. Щедрін, теж випускник цього училища, написав: «Минуло багато років від дня січневого походу 1945 року підводного човна «С-13», і сьогодні ще ясніше, ніж будь-коли, видно значення подвигу екіпажу цього підводного корабля та його відважного командира. Річ не тільки в потопленому тоннажі. Річ у тому, що в критичний для фашистської держави момент німецькому флоту було завдано потужного удару, одного з тих, від яких він уже не міг оговтатися. З «Вільгельмом Густлоффом» вирушили на дно десятки екіпажів для найновіших гітлерівських субмарин, розрахованих на продовження морської блокади Англії та перегородження дороги союзним караванам до радянських портів. Недаремно блискуче проведену капітаном третього рангу А. І. Марінеско атаку на грандіозний лайнер «Вільгельм Густлофф» у багатьох друкованих відгуках на цю подію назвали «атакою століття».
А в самій книзі Крона наводяться витяги з опублікованої в 1968 році ленінградським журналом «Нева» статті колишнього міністра Військово-Морського флоту СРСР Героя Радянського Союзу Н. Г. Кузнєцова. Згадуючи Ялтинську конференцію трьох союзних держав — СРСР, Англії та США, що відбулася наприкінці другої світової війни, на якій адмірал Н. Г. Кузнєцов був радником Сталіна з військово-морських питань, він писав: «Пам’ятаю, як на першому ж засіданні в Лівадійському палаці Черчилль запитав Сталіна, коли радянські війська захоплять Данциг (нині Гданськ), де зосереджено велику кількість готових до спуску на воду новітніх німецьких підводних човнів. При цьому Черчилль підкреслив, що там же знаходиться німецька школа підводного плавання, плавучою базою для якої служить пасажирський гігант «Вільгельм Густлофф».
Автор книги Олександр Крон додає: якби Черчилль поцікавився потім, хто потопив «Вільгельм Густлофф», рятуючи Англію від блокади гітлерівських підводних піратів, то серед радянських моряків, нагороджених найвищими британськими орденами, міг би бути й Олександр Іванович Марінеско.
СЬОГОДНІ, коли з особливим цинізмом переглядаються підсумки другої світової війни, коли знаходяться навіть заперечувачі Голокосту, а посібники німецьких фашистів зводяться в ранг національних героїв України, сперечатися з авторами фільму «Густлофф», що показують страждання німецьких біженців, які тонуть у холодних водах Балтійського моря, марно. Але для мене, колишнього малолітнього в’язня Одеського гетто та Карлівського концтабору, який пережив жахи фашистського нашестя, фільм «Густлофф» — символ загибелі гітлерівського третього рейху, що захлинається в стражданнях загублених ним мільйонів людських життів.
І коли на екрані з’явилося слово «Кінець», я згадав слова закатованого гітлерівцями чеського журналіста Юліуса Фучика з написаної ним у празькій в’язниці знаменитої книги «Репортаж з петлею на шиї»: «Люди, я любила вас, будьте пильні!».
Аркадій ХАСІН.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











