чт, 19 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Дивлюся по телевізору концерт Клари Новикової. З неповторним гумором зображує артистка тітку Соню з Одеси. Зал регоче, сміюся і я. І раптом згадую таку ж тітку Соню, яку знали майже всі моряки Чорноморського пароплавства. Тільки жила та тітка Соня не в Одесі, а в Нью-Йорку.
У роки другої світової війни СРСР і США були союзниками. Головна роль у боротьбі проти фашистської Німеччини, безперечно, належить СРСР. Але, незважаючи на героїзм радянських людей на фронті та в тилу, виграти ту страшну війну нашій країні було б набагато важче, якби не допомога США. Усю війну радянська армія харчувалася американськими продуктами, регулярно поставленими в СРСР караванами торгових суден. Американська свиняча тушонка, згущене молоко та яєчний порошок рятували від голоду не тільки воюючу армію, але й населення Радянського Союзу вже після війни.
У 1945 році я навчався в морехідній школі і добре пам’ятаю, як багато було на Одеському рейді та біля причалів порту американських суден, з яких вивантажували ці продукти. На причалах порту висилися гори ящиків. Їх охороняли дівчата з воєнізованої охорони. Американські моряки, що сходили на берег, жартували з цими дівчатами, кидаючи їм плитки шоколаду та дивовижну в ті часи жувальну гумку.
А коли американці виходили за ворота порту, їх одразу оточували фарцовщики, вимінюючи на горілку цигарки та шоколад, які продавалися потім за нечуваними цінами на «Привозі» та «Новому» базарі. А після того розгульного для американських моряків 1945 року досі живуть недалеко від порту кілька негритянок, які давно стали типовими одеськими бабусями, чиї батьки-негри плавали матросами та кочегарами на американських торгових суднах…
США постачали до Країни Рад не тільки продукти харчування. Суцільним потоком йшли медикаменти, а особливо — пеніцилін. Цей препарат, що тільки з’явився тоді, врятував життя тисячам радянських солдатів та офіцерів. Але головне — йшло озброєння. Танки, літаки та пристосовані до вічного російського бездоріжжя вантажні машини — «Форди» та «Студебеккери». А командний склад Радянської Армії їздив на американських джипах «Віллісах»…
Тепер все ж про тітку Соню. Вперше про неї почув від свого товариша Юхима Горошина. Ми разом були в Карлівському концтаборі, влаштованому фашистськими окупантами недалеко від Доманівки, куди взимку 1942 року заганяли євреїв з одеського гетто. Після нашого звільнення військами Радянської Армії в 1944 році, як тільки в Одесі відкрили морехідну школу, ми з Горошиним туди вступили.
За кордон Горошин почав плавати раніше за мене. І перший свій рейс він здійснив до Нью-Йорка на пароплаві «Генерал Черняховський». Було це в 1946 році.
Як тільки пароплав пришвартувався біля одного з причалів Нью-Йоркського порту, біля судна зупинився обшарпаний автобус. З нього вискочила маленька сива жінка і, замахавши хусткою, закричала капітану, який стояв на крилі містка: «Кац гроші вам перевів?»
Це питання могло здивувати кого завгодно, але не моряків-одеситів. Кожен з них знав, що головний бухгалтер Чорноморського пароплавства — Давид Мойсейович Кац. І тільки від нього залежало, чи отримають моряки валюту в Нью-Йорку, чи в іншому порту. А жінку, яка поставила це питання, знали тоді навіть на знаменитій одеській «толкучці», де перекупники продавали скуплені у моряків речі. Якщо покупець прискіпливо оглядав запропонований товар, перекупник насмішкувато говорив: «Що ви сумніваєтеся, товаришу. Це ж не від одеської швейної фабрики Воровського, а від тітки Соні з Нью-Йорка!».
Так от, коли судно з Одеси приходило до Нью-Йорка, тітка Соня, дочекавшись, поки закінчаться портові формальності, втискала моряків, яких відпускали на берег, у автобус, що бачив види, і везла до свого магазину. Для наших моряків, які потрапляли зі зруйнованої та голодної після війни країни до Нью-Йорка, магазин тітки Соні здавався чарівним сном. Будь-який матрос чи кочегар за свою невелику зароблену в морі валюту міг вийти від тітки Соні в пристойному костюмі, капелюсі та з недбало перекинутим через руку плащем. А до покупки тітка Соня давала ще на додачу кілька вагомих плиток шоколаду для дітей і пару панчіх для дружини.
Розмовляла вона з моряками так: «Дитинко, йди сюди. Приміряй цей піджак. Це ж прямо з тебе на нього зняли мірку. Скільки коштує? Що я не знаю, що ти не Ротшильд? Для тебе буде дешево. Тільки не забудь вдома сказати, що ти став таким красивим від тітки Соні!». Так розповідав про неї Горошин.
Того ж 1946 року з Нью-Йорка до Одеси під командою цього капітана прийшов невеликий буксир «Циклон». До Гібралтара через Атлантичний океан він ішов на буксирі у «Генерала Черняховського». А від Гібралтара до Одеси — своїм ходом. Про незвичайне плавання через океан цього старого маленького суденця писала тоді вся радянська преса.
Про те, що довелося пережити екіпажу в штормовій Атлантиці, розповідав після приходу до Одеси на зборах плавскладу в Палаці моряків капітан Біюль. Я був на тих зборах і з захопленням його слухав. І раптом він заговорив про тітку Соню. Виявляється, саме вона постачала в дальній океанський шлях екіпаж «Циклона». І треба було чути, з якою теплотою та гумором розповідав про цю жінку капітан.
Прізвище її Розенцвейг. Народилася вона в Одесі, на Молдаванці. У 1905 році, після єврейських погромів, що прокотилися Росією, сім’я тітки Соні, їй було тоді 18 років, емігрувала до Америки. У сім’ї розмовляли на ідиш, тому російською тітка Соня говорила так, ніби перекладала кожну фразу з єврейської.
Постачаючи «Циклон», вона ретельно перевіряла, чи все доставлено на борт буксира, щоб екіпаж в океані не відчував ні в чому нестачі. Тоді-то й розповіла капітану, як під час війни до Нью-Йорка приїжджав посланець Радянського Союзу — голова Єврейського антифашистського комітету, народний артист СРСР Міхоелс. Вона була на зустрічі з цим видатним артистом, і коли він сказав присутнім, що потрібно допомогти Радянській Армії в її боротьбі з гітлерівською чумою, всі, хто був у залі, почали знімати з себе золоті прикраси та кидати на сцену. Показавши на свої вуха та руки, тітка Соня сказала: «Я теж усе віддала!».
А перед відходом «Циклона» з Нью-Йорка вона запросила моряків до ресторану. За її замовленням оркестр увесь вечір грав тільки російські пісні, і єдиний келих шампанського, який вона дозволила собі випити, був за перемогу радянського народу над гітлерівським злом.
Кілька років тому на запрошення друзів я був у Єрусалимі. Кожен день без утоми я знайомився з пам’ятками цього дивовижного міста. Одного разу забрів на тиху тінисту вуличку, в глибині якої біліла синагога. Вона була повна молільників. Слухаючи службу, я раптом побачив вибиті на стіні золотими літерами імена жертводавців на будівництво цієї синагоги. Список був англійською мовою, і серед безлічі імен я побачив «Соня Розенцвейг — Нью-Йорк». Це була вона, тітка Соня з Нью-Йорка!
Аркадій ХАСІН.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса