пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Редакційними справами колесимо по області. Проїхали Овідіополь. На 42-му кілометрі траси Одеса — Білгород-Дністровський увагу привертає причіп з кавунами та динями. Взагалі-то в наших краях таких міні-“точок” досить багато, але ми вирішили зробити зупинку саме тут. Вже надто апетитно виглядали кавунчики, а аромат, що йшов від динь, миттєво заповнив салон машини. Та й велика кількість транспорту привертає увагу: приїжджають — отже, купують; купують — отже, товар вартий.
Поки ми з водієм намагалися “в ящику з родзинками знайти родзинку”, підійшов господар:
— Бери — не помилишся. Велика справа — вибрати плід з машини, а ти на баштані спробуй!
Ось так зустріч! Володимир Семенович Бондаренко власною персоною. Звісно, я знав, що лауреат конкурсу “Вечірньої Одеси” “Люди справи”, заслужений тренер України, який виховав дворазову олімпійську чемпіонку з гандболу Тетяну Макарець, вийшовши на пенсію, серйозно зайнявся сільським господарством, навіть неодноразово кращим фермером Овідіопольського району визнавався. Але ніколи не думав, що ось так, несподівано, безпосередньо зіткнуся з ним у його новій іпостасі.
— Так це і є ваш “Дубовий гай”? Що ж, показуйте свої володіння!
— Фермерське господарство, де працюють усі мої родичі, я заснував понад десять років тому, — уточнює Володимир Семенович. — І досі номінально є його керівником. Але фактично всі справи передав синові Ігорю. Так що інтерв’ю потрібно брати не у мене, а у нього.
Ігор Бондаренко — 28-річний красень-богатир, буквально просмажений немилосердним південним сонцем. На запитання відповідає не поспішаючи, ретельно зважуючи кожне слово. З усього видно, що такий же і в роботі, де найменша помилка може призвести до великих втрат: Одеська область — зона ризикованого землеробства.
— До сільської праці привчений зі шкільних років, — розповідає Ігор. — Порадившись з батьком, вступив до Одеського сільськогосподарського інституту. Тепер отримані знання застосовую на практиці.
— Наскільки теорія збіглася з дійсністю?
— Знаєте, сільськогосподарські виші більше наближені до реальності, ніж технічні. Так що правило “забудьте все, чого вчили в інституті” тут не діє. Мені цікаво.
— А якщо брати матеріальну сторону питання, робота вас влаштовує?
— Багатим не станеш, але й від голоду не помреш.
— Ну, а як молоде покоління ставиться до сільської праці?
— Син у мене ще маленький, а племінниці працюють залюбки. Їм подобається самостійно заробляти гроші.
— Конкуренція велика?
— З кожним роком зростає. Але ми тримаємося. Багато в чому завдяки заробленій репутації. Є у нас постійні покупці, навіть з Одеси спеціально приїжджають, бо впевнені: наша продукція ніякою “хімією” не заражена.
— Як вдається досягати високих урожаїв?
— По-перше, завдяки наявності власної техніки, без неї важко. По-друге, завдяки вдумливому ставленню до землі.
Ігор вибачається — під’їхав постійний покупець, потрібно йому приділити увагу. Поспілкувавшись зі знайомим, він прощається з нами і сідає за кермо — і так стільки часу витратив на розмови.
…Шкода, так несподівано поїхав, а я хотів запитати, що він має на увазі під “вдумливим ставленням до землі”.
— Це і я тобі можу пояснити, — перериває мої нарікання Володимир Семенович. — Мені навіть простіше, бо синові ніяково про себе говорити. Просто він по-справжньому любить свою справу і професіонал до мозку кісток. Як у наших кліматичних умовах, без зловживання хімікатами, досягти хорошого врожаю (а ми ще й зернові культури вирощуємо)? Тільки викладаючись на всі сто! Потрібно враховувати буквально все: підготовка насіння, вибір і підготовка ґрунту, своєчасна культивація, сівозміна, збереження вологи. Напевно, цього вчать усіх студентів, а виходить не у всіх. Так що за Ігоря спокійний, тим більше, що дружина його Наталя теж велика трудівниця, під стать чоловікові.
— Володимире Семеновичу, ви ж усе життя пропрацювали спортивним педагогом, виховали десятки майстрів спорту, як же вийшло, що син обрав іншу стежку?
— Так я ж своїх учнів не стільки гандболу вчив грати, скільки характер, ставлення до праці виховував. Коли чи то в сьомому, чи то у восьмому класі (вже не пам’ятаю точно) Ігор вперше сів на трактор і самостійно зорав своє перше поле, то не міг приховати емоцій: “Тату, подивись, яка краса!” І тоді я зрозумів: син свій шлях у житті вже обрав.
Анатолій МАЗУРЕНКО.

На фото: Ось яких красенів вирощують у “Дубовому гаю” Ігор Бондаренко та його помічники.
Фото Олега КОНДРАТЕНКА.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса