ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Про цю вдало проведену операцію міліції із затримання злочинної групи, яка утримувала людей у «помідорному рабстві», минулого тижня розповіли багато ЗМІ. Без однієї деталі — почалося все з приходу людини, яка втекла з рабства, до редакції «Вечірньої Одеси»…
У таке повірити було важко. Здавалося, дикі картинки підневільної праці — пережиток далекого минулого, а на дворі — XXI століття. Але те, про що розповів молодий чоловік, навряд чи можна було вигадати.

Віктор родом із невеликого містечка на Луганщині. У сім’ї він найстарший. Є ще два молодших брати та сестра-школярка. Мати всіх чотирьох сама ставила на ноги, тож до самостійності та праці привчені всі. Більше шести років Віктор пропрацював помічником машиніста в локомотивному депо. І далі б працював за спеціальністю, але потрапив в автомобільну аварію, після чого різко впав зір. Довелося звільнитися за станом здоров’я. У Києві на будівництвах трудився молодший брат, поїхав до нього, дечому навчився, повернувся до Одеси і став працювати на будівництвах. Але вибухнула криза, у місті завмерли майже всі будівництва, а потім закінчилися й підробітки в приватних будинках. Згоден був на будь-яку роботу, адже і за орендовану квартиру треба було платити, і на щось існувати.
Випадково познайомився з людиною, яка запропонувала в Біляївському районі під Одесою попрацювати будівельником. Гарантував новий знайомий не тільки пристойну зарплату, а й житло, і їжу. Звісно, Віктор погодився. Якби міг тоді припустити, що стояло за такою привабливою пропозицією…
— Їхали Кишинівською трасою, потім повернули на Вигоду, — розповідає Віктор. — Вийшли біля величезного помідорного поля. Де ж об’єкт, який потрібно будувати? — питаю. А мені відповідають, мовляв, треба трохи почекати, будівництво буде трохи пізніше, а зараз господарю потрібна допомога на помідорному полі. Все воно було суціль у бур’янах: з шостої ранку і до дев’ятої вечора його прополювали разом зі мною ще чоловік десять.
Першого ж дня зрозумів, що потрапив у справжнісіньку кабалу. Паспорт і мобільний телефон у мене одразу ж відібрали. Упрошував дати мобільний, щоб зателефонувати матері, сказати, що в мене все гаразд, я їй регулярно телефоную, щоб не хвилювалася. У відповідь почув триповерховий мат нашого наглядача Кості, який був весь у наколках, нормальної людської мови взагалі не чув. Мої друзі по нещастю, яких заманили сюди обіцянкою заробити якісь гроші, розповідали, що поле тримає якийсь Саша, він начебто з Молдови.
Поле, де працювали, знаходилося далеко від траси. Практично жодні машини тут не проїжджали. Спали в лісосмузі на брудних матрацах, під натягнутим тентом. Годували тільки, щоб не померли з голоду, — на обід пару ложок пшеничної каші, заправленої олією, і два тоненьких шматочки хліба. Помитися можна було хіба що в ямі, де помідори відмивали від бруду. Звісно, вирішив втекти з цього пекла.
Невдалою виявилася втеча, мене повернули і побили. Бачив, як жорстоко били дівчину, яка приїхала сюди з Придністров’я три місяці тому. Тоненька, кістки та шкіра, а її били ногами по животу. Двоє братів із сусіднього села теж наважилися втекти, кликали мене з собою. Відмовився, після побоїв сил жодних не залишилося. Пощастило жінці з сином, яка приїхала з Білгорода-Дністровського на заробітки. Першого ж дня, побачивши, що тут відбувається, змогла вирватися. Обіцяла, що обов’язково повідомить у міліцію про беззаконня, яке тут коїться.
Ніхто зі співробітників міліції так і не приїхав, напевно, їй не повірили. Тоді вирішив знову втекти. Вночі дочекався моменту, коли заснув наш охоронець. Напевно, кілометрів вісім пройшов, перш ніж дістався до залізничної станції Вигода. Знав, що на електричку на цій станції сідати не можна, саме тут мене і шукатимуть. По шпалах ще години дві йшов до наступної станції Жовтневе. До Одеси прибув благополучно, два дні провів просто неба, добре, що ночі теплі. Після цього вирішив прийти до редакції вашої газети, розповісти все, що пережив. Я вирвався зі справжнього рабства, не хочу, щоб інші люди там побували.
НА ДЗВІНОК З РЕДАКЦІЇ виконувач обов’язків начальника управління боротьби з торгівлею людьми обласного управління міліції Юрій Зайцев відреагував блискавично. Менш ніж за півгодини в редакції газети був уже його помічник, який доставив Віктора до міліції.
Вже наступного дня співробітники управління провели операцію із затримання всіх, хто перебував на охороні помідорного поля у Вигоді, та звільнення підневільних працівників. 15 осіб доставили до Одеси. Люди підтвердили, що працювали в нестерпних умовах, їх били, у всіх були відібрані документи. Всі вони зараз перебувають у безпечному місці та в нормальних умовах, запевнив Юрій Зайцев. Після закінчення слідчих дій кожен зможе поїхати додому.
За цим фактом порушено кримінальну справу за ст. 146 ч. II КК — незаконне позбавлення волі. Слідство триває, визначаються з повним колом підозрюваних.
Особливу подяку в.о. начальника управління боротьби з торгівлею людьми висловив газеті: добре, коли громадськість небайдуже реагує на подібні факти. На жаль, не завжди так буває, і це не поодинокий випадок на території нашої області, коли люди, погоджуючись на будь-яку роботу, потрапляють у справжню кабалу до злочинців.
Тетяна ЖАКОВА.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса