Повідомлення про те, що Одеський припортовий завод вкотре «прирекли» на приватизацію — нагадаємо, що проведення аукціону заплановано на 29 вересня цього року за стартовою ціною підприємства 4 мільярди гривень, — викликало чимало відгуків у читачів нашої газети. Деякі з них додзвонилися по «гарячій лінії», щоб висловити свою точку зору на намір уряду продати один із флагманів вітчизняної хімічної промисловості.
— Розмови про приватизацію ОПЗ тривають не перший рік, — ділиться думками приватний підприємець Сергій Коровайцев. — Але тоді завод не продали, мовляв, який сенс державі розлучатися з прибутковим підприємством, якщо вона може сама ним успішно керувати?
— Чесно кажучи, страшно навіть подумати, що ОПЗ буде приватизовано, — пенсіонер Іван Семенович Вержбицький не приховує емоцій. — Найголовніше питання — екологічна безпека. Поки власником підприємства є держава, є хоч якась надія, що всі фактори ризику, які неминуче присутні в роботі такого хімічного гіганта, враховуються і надійно контролюються. Але коли завод купить приватна особа, чи буде вона так само ревно стежити за екологічною безпекою виробництва? Адже аміак — це не жарти.
— Я хочу звернути увагу на аспект приватизації припортового заводу, про який чомусь поки не говорять, — Тетяна Віталіївна Любченко є постійним читачем нашої газети, деякі її спостереження та висновки згодом лягали в основу публікацій у «Вечірній Одесі». — Відповідно до норм чинного законодавства Фонд держмайна не має права підписувати наказ про приватизацію, доки не буде вирішено питання про передачу гуртожитків та відомчого житла, що належить підприємству, яке приватизується, до комунальної власності. На жаль, часто все відбувається навпаки. Спочатку продають завод, а потім згадують про мешканців відомчого житла та гуртожитків. І якщо новому власнику підприємства житловий фонд не потрібен, то люди фактично опиняються в становищі безправних кріпаків, адже до комунальної власності їхні будинки теж не передали. Тому дуже хочеться почути від Южненської міської ради — саме до продажу ОПЗ, а не після цього — інформацію про те, яким же чином і коли буде вирішено питання з гуртожитками та відомчим житлом заводу.
— Що й казати: країна — на продаж, — робить висновок Михайло Петрович Суровцев, викладач одного з одеських вишів. — Ну, продамо припортовий, заткнемо, як то кажуть, дірку в бюджеті. Що ще залишиться на продаж? «Укртелеком»? Ну, продамо і його. А далі що? Практично всі великі промислові об’єкти, створені за Радянського Союзу, й так уже пішли з молотка. І що робитимемо, коли продавати стане нічого? Чим поповнимо бюджет? Обіцянками політиків, які фактично виставили країну на продаж?
ХВИЛЮВАЛИ наших читачів, які додзвонилися на «гарячу лінію», і щоденні міські проблеми. Наприклад, відсутність обладнаних зупинок громадського транспорту. Причому не на околиці міста, а в центрі.
Лідія Борисівна Бровер часто їздить трамваєм № 10 з зупинки на розі вулиць Успенської та Преображенської. Зупинка, каже, — це голосно сказано: шматок тротуара, на якому немає ні лавки, ні навісу. Коли погода нормальна, це ще можна пережити, але чекати трамвай у дощ або в сонце — випробування, яке може витримати далеко не кожен. Примітно, що нормальної зупинки на Успенській немає вже років зо три. Невже ніхто з відповідних міських служб цього не помічає?
А ось на зупинці по вулиці Довженка, де також відсутній навіс, лавка все ж таки є. Але залізна. На якій, як повідомляє Неля Миколаївна Чукавіна, дискомфортно сидіти і влітку, і взимку.
Для Віри Григорівни Ситникової, літньої жінки, неприємним сюрпризом стала зміна маршрутів міського транспорту, через що тепер стало незручно добиратися до Таїровського кладовища. Виходить, що доїхати начебто є чим, тим же тролейбусом № 12, маршрутками № 121 і № 220. Однак від перехрестя, де вищезгаданий транспорт зупиняється, до центральних воріт кладовища треба йти і йти. А якщо необхідно відвідати крематорій або далекі могили, то тоді взагалі не прогулянка виходить, а тест на витривалість. Незрозуміло, чому б все-таки не передбачити хоча б у одного автобусного маршруту кінцевою зупинкою Таїровське кладовище?
А Миколу Петровича Кравченка обурило повідомлення про те, що в Одесі — через кризу — не будуватимуться дитячі садки. Мовляв, грошей немає. Добре, погоджується читач «Вечірки», нехай так, але давайте тоді дбайливо ставитися до того, що вже є. Наприклад, біля школи № 55, розташованої за адресою: вул. Ільфа та Петрова, 25, знаходиться покинутий дитячий садок. Приблизно чверть його території використовується як автостоянка. Решта простору пристосована під… звалище, сміття сюди звозять з усієї околиці. Невже для цього колись будували дитячий садок у цьому районі?
Олег СУСЛОВ.
Наступного вівторка, 28 липня, з 10.00 до 12.00 на «гарячій лінії» «Вечірньої Одеси» 64-99-13 чергує завідуюча відділом інформації Тетяна Степанівна ЖАКОВА.