нд, 22 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Друге відкриття: немає «бідних» регіонів, є несправедливі правила гри від держави
БАГАТО ЦІКАВОГО розповіли журналістам з усіх регіонів України голова Волинської обласної ради Анатолій Грицюк та голова облдержадміністрації Микола Романюк. На зустрічі в обласній раді перше ж запитання з нашого боку було: дотаційна чи область? Числиться дотаційною. Але це як рахувати, каже керівник облради Волині, які правила гри прийняти… І наводить довід, який звично чути від представників областей-«донорів», — несправедливий розподіл коштів між центром та місцевими бюджетами. Якби принцип розподілу прибутку, що надходить (податків), був у нашій країні іншим, то й про дотаційність говорити б не доводилося. Тобто справа навіть не в тому, щоб тим, хто заробляє більше, і на витрати «видавали» більше. Потрібно, щоб не було цієї системи тотального централізованого вилучення коштів і потім виділення з них якихось крихт регіонам. Анатолій Грицюк — член дотаційної ради при уряді, каже, що зараз важливо добитися змін у Бюджетному кодексі.
А я згадую про так і не здійснену реформу місцевого самоврядування, яка саме передбачала перерозподіл функцій та коштів на користь місцевих інститутів влади…
А може, й зовсім немає в Україні «бідних областей»? Не повинно бути? Адже які природні багатства, яке вигідне географічне положення, як багато вже напрацьовано в багатьох галузях…


Директора «Мотора» Миколу Матрунчика я попросила сфотографуватися з товстими папками, в яких зберігаються «справи» по кожному ремонту, на тлі величезного стенда, схожого на ті, які люблять знімати у фантастичних фільмах.

Ось і у Волині свої «точки зростання» — успішні підприємства та господарства, які нам показали.
Якщо вже ми заговорили про природні багатства, то почнемо з того, що крім двох національних парків (і підготовки створення третього) на цих землях — розвідані родовища 18 видів корисних копалин, 12 з яких — вугілля, природний газ, гелій, торф, германій, пісок скляний, мідь, фосфати, а також підземні прісні та мінеральні води, торф’яна грязь і цементна сировина — належать до родовищ загальнодержавного значення…
Щоправда, в розробці розвіданих родовищ, як ми знаємо, в Україні успіхів мало — розробляються, в основному, державні програми в цьому напрямку, багато говориться про створення привабливих умов для потенційних інвесторів, а практичних зрушень мало. Ось і недавнє повідомлення про банкрутство єдиного в Україні золоторудного підприємства на Закарпатті — тому підтвердження…


Генеральний директор ТОВ «Гербор-холдинг» Олег Борбелюк представляє меблеву стінку «Капрі» — власної розробки.


Ось вони — економні, екологічні, альтернативні газу та нафті, зручні опалювальні котли для житла — показує директор ТОВ «Волинь — Кальвіс» Анатолій Панікарчук.

Але сировина для будівельної індустрії тут, на Волині, очевидно, успішно видобувається, і виробляються будівельні матеріали. В області 5 великих будівельних компаній, які працюють по всій Україні.
ПО ОДЕСЬКИХ міських маршрутах бігають автобуси «Богдан», які приємно відрізняються від старих імпортних машин, що давно відслужили свій термін. Для їх випуску в Луцьку була здійснена модернізація заводу, що випускав колись осміяну всіма, кому не лінь, легковушку «Волинянка», прозвану «БМВ» — велика машина волинян. На місці старого заводу було створено сучасне виробництво, «Богдани» стали купувати не тільки в Україні. Близько трьохсот автобусів закупив Азербайджан, пробився «волинянин» і в інші країни. І тут виникла вельми драматична ситуація: господарі підприємства перенесли випуск «Богданів» на інший майданчик — до Черкас. Зрозуміло, що це була велика втрата для Волині. Сьогодні завершується підготовка для збірки на звільнених площах нового вітчизняного тролейбуса, який комплектуватися буде вітчизняними виробниками і обіцяє мати попит в українських регіонах. Так що можна сподіватися, що і на одеських вулицях з’являться новенькі луцькі тролейбуси.
ПОБУВАЛИ МИ і на підприємстві Міністерства оборони України, яке скромно іменується «Луцький ремонтний завод «Мотор». Мотори, які тут ремонтують, — це авіаційні турбореактивні силові установки для літаків Су-24(М), Су-27, МіГ-29, що є на озброєнні не тільки України, але й багатьох країн світу. Завод же сьогодні унікальний — такий комплекс робіт, за словами його директора Миколи Матрунчика, не виконують на жодному підприємстві, в тому числі і в Росії.
Звісно, для цього завод, дата народження якого — 1938 рік, славна історія якого відображена в заводському музеї, довелося модернізувати, а колективу дісталися і нелегкі часи. Адже ми знаємо, скільки підприємств колишньої радянської «оборонки» спіткала сумна доля. Напевно, луцькому заводу більше пощастило з керівником, очевидно, йому приділяла серйозну увагу місцева влада… На державу надій було мало. Колектив виживав, освоюючи нові «товари народного споживання» — металопластикові вікна та двері, столярні вироби, ремонтував паливні насоси та колінвали до автомобілів і тракторів… Бувало, що відключали за несплату електроенергію та опалення. Але, з гордістю говорить директор, зарплату тут не затримували жодного разу, жодного дня. Сьогодні вона середня по підприємству — 2200 гривень. За останнє десятиліття в розвиток підприємства вкладено близько 35 мільйонів гривень, тільки на закупівлю нового обладнання — понад 10 мільйонів. Нам показували цехи з суперсучасним обладнанням з Німеччини, Швейцарії, Італії. І розвивається завод, звичайно, завдяки військовим замовленням, при цьому 90% замовлень — з ближнього та дальнього зарубіжжя.
У світлі приголомшливих світових авіакатастроф, звичайно, цікавилися ми надійністю літакових двигунів, яким дають тут нове життя і новий термін експлуатації. І отримали вичерпні відповіді. Від першого етапу — діагностики — до випробувань на спеціальних стендах тут фіксуються і зберігаються в папках-справах кожна дія, дані про кожного спеціаліста і робітника, причетного до процесу.
А В КОВЕЛІ ми побували на абсолютно мирному підприємстві, але по-своєму не менш сучасному. Це спільне українсько-литовське підприємство ТОВ «Волинь — Кальвіс». Випускають тут опалювальні котли, що працюють на твердому паливі, різної потужності — від величезних, для промислових об’єктів, до побутових, розміром з газову плиту, які можна підібрати для будь-якої кухні. Вони і опалюють квартиру (будинок), і подають гарячу воду, і служать для приготування їжі. А паливо для них — «пілета», це гранули з усіляких органічних відходів, в тому числі соломи, трісок. Сьогодні до 40 відсотків таких котлів продають у своєму регіоні, а в чергу за ними вже стали споживачі з усіх областей України, перш за все, організації та установи соціальної сфери — дитсадки, школи.
ЩЕ ОДНЕ сучасне підприємство — ТОВ «Гербор-холдинг» у Володимирі-Волинському, що випускає меблі, знайомі покупцям з багатьох регіонів України, в тому числі і Одеси. Молодий директор холдингу Олег Борбелюк розповідав, як, почавши з випуску кількох комплектів меблів за польськими зразками, підприємство організувало свій технологічний відділ, приступило до власних розробок. Високотехнологічне німецьке обладнання та відмінна якість імпортних і вітчизняних матеріалів, висока кваліфікація працюючих тут людей забезпечили завидний успіх. З 2002 року тут працює новий виробничий комплекс на 4000 квадратних метрів. У «кращі часи» колектив досягав 1100 осіб, зараз довелося скоротитися до 750 працюючих. Бере участь підприємство в підготовці кваліфікованих меблярів — у місцевому профтехучилищі викладають фахівці «Гербора», які пройшли підготовку в Європі.
При вході до величезного цеху вишикувані зібрані зразки меблів з цінами на них — неймовірно низькими! Запитую директора: що це — розпродаж? Ні, виявляється, це нові, експериментальні зразки, їх продають за такими цінами своїм працівникам, щоб ті випробували і повідомили свої зауваження та пропозиції для подальшого вдосконалення.
Продукція волинського «Гербора» першою серед меблевих виробників України (а всього їх таких два) була сертифікована в Європі. Сьогодні щомісяця волинські меблярі випускають продукції приблизно на 30 млн. грн., купують її не тільки в Україні, але й у колишніх радянських республіках, у країнах старої Європи.
Велику увагу тут приділяють соціальним програмам, активно беруть участь у розвитку міста Володимира-Волинського. Не випадково екскурсія, що почалася на підприємстві, потім перейшла на міські вулиці, і вели її разом директор холдингу Олег Борбелюк і міський голова Петро Саганюк. Вони повідомили нам, що удвох стали ініціаторами створення громадської організації «Рідне місто». У багатьох з показаних нам міських об’єктів — істотний внесок «Гербора». Але про місто Володимир-Волинський ми ще зможемо сказати в наступній статті.
Людмила ГІПФРІХ.
Волинь — Одеса.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса