Співпали події: рік тому газета опублікувала статтю під назвою «Проти лома немає прийому?» — групка напідпитку молодих людей наприкінці травня побила чотирьох студентів Академії харчових технологій (в одного — ножове поранення серця, в іншого — печінки, у третього — колото-різані рани ніг…), розпочався слідчий процес у Приморському райвідділі, а тепер до редакції телефонують батьки, що слідство затягується; і рік тому, на 8 Березня двоє хлопців зчепилися з третім, який застосував сувенірний ніж-ліхтарик, у результаті скоїв убивство, мати вбитого днями теж звернулася до редакції — суддя «тягне» справу. Вирушила я до суду Малиновського району.
ЗАСІДАННЯ почалося дещо дивно: суддя видалив із зали хрещену вбитого хлопця, яка активно займалася слідством з власної ініціативи, якщо так можна висловитися. Зокрема, жінка зробила фотокопії слідчих документів. Суддя явно був цим незадоволений, запитував, як їй це вдалося, а вона своєї таємниці не видавала. До того ж невідомим чином історія потрапила в Інтернет. Загалом, відбулася така розмова:
— Ви видаляєтеся із зали, — це суддя.
— На якій підставі?
— Чините тиск на суд. Не затягуйте процес. І не сперечайтеся, ви не на базарі. Виконуйте вимогу головуючого…
Вимога судді була виконана після того, як він викликав «на допомогу» сержанта міліції.
А підсудний вже перебував у «клітці» суду, його в наручниках привезли зі слідчого ізолятора. Мати вбитого і мати вбивці сиділи майже поруч, але на різних лавах. Шкода було і ту, і іншу. З усього було видно, що жінки не з багатих сімей. Ростили-ростили синів — до 20-річчя їх такий фінал…
А судовий процес пішов земним своїм шляхом, суворо за додатковим позовом.
— Підсудний, ви визнаєте позов?
— Частково визнаю. З матеріальною шкодою згоден, моральну не визнаю.
Стали розбиратися з матеріальною частиною заяви. Що могла пред’явити мати вбитого хлопця? Дві квитанції з організації похорону — на 1461 гривню і 2412 гривень. «Проплачені» також батюшка, свічки, поминальний набір. Просила відшкодувати витрати на виготовлення та встановлення пам’ятника на могилі сина. Адвокат обвинуваченого сипав спростуваннями: «Вимоги про індексацію задоволенню не підлягають», «Витрати на встановлення пам’ятника можуть бути компенсовані, але не вище стандартної вартості по області, а це в межах п’яти тисяч гривень…». «Побійтеся Бога, — повчала мати, — подібних цін насправді немає! А я була не в тому стані, щоб на все «вибивати» квитанції. Пам’ятник, плита, бордюр, ваза… — це 23 тисячі 753 гривні. На могилі чоловіка стоїть такий. Не поставлю ж я синові поруч дерев’яну тумбочку. Пам’ятник ще не встановлено. Нехай підуть зі мною і розрахуються на місці. Нині віночок на кладовищі 200 гривень коштує. Ми ж платимо зовсім не ті гроші, що вказуються в паперах. Це всі знають!». Суддя зауважив: «Якщо лікарю дають хабар за бальзамування тіла померлого, я не можу відшкодовувати подібні витрати…».
Далі розбиралися з черговою вимогою (не вперше клопоче про це) заявниці: «Склад суду підлягає відводу через упереджене ставлення до справи; змінюючи статтю, тут намагаються перенести провину з винного на невинного, тобто мого загиблого сина». Суддя зітхнув: «Якби я йшов у відставку по кожному відводу, коли б я працював?».
«Що ж, ведіть свій суд, гуманний і справедливий», — іронічно парирувала заявниця. Після короткої перерви суддя оголосив: «Клопотання залишити без розгляду, оскільки нових відомостей від заявниці не надійшло».
Почалися дебати сторін. Слово дали прокурору: «Це складна справа…» — почав він. І закінчив тим же: «Емоції учасників процесу часом зашкалювали. Певною мірою можна зрозуміти поведінку матері загиблого. Але немає підстав для зміни статті 119-ї Кримінального кодексу України «Убивство з необережності». Обтяжуючих вину обставин відсутні, так само як і пом’якшуючих (щире каяття підсудного не знайшло свого підтвердження). Стаття передбачає покарання у вигляді перебування в виправній установі максимально до п’яти років. Підсудний неодноразово змінював свідчення, але вину за
119-ю визнав. Матеріальну шкоду слід відшкодувати повністю, моральну також слід відшкодувати, безперечно, але розмір його визначити на розсуд суду».
Судячи з прокурорської промови, справа виглядала так. Опівночі з 8 на 9 березня до одного з будинків на вул. Тімірязєва підійшли двоє хлопців — один із них там проживав. Вони за кодом відкрили вхідні двері. Тут підійшов третій, «чужий», і спробував з ними увійти до під’їзду. Двоє друзів відштовхнули нахабу, той нагрубив їм і відійшов. «Чужинець» зробив спробу зателефонувати знайомій дівчині, яка живе тут, по мобільному телефону, дістав із кишені для підсвічування комбінований брелок — ніж з ліхтариком. Друзі ж вийшли слідом за ним і стали завдавати ударів по обличчю і тулубу (на суді звучало, що один із хлопців серйозно займався рукопашним боєм). Той, хто оборонявся, відштовхував нападників руками. А оскільки в правій руці в нього знаходився ніж, нехай і сувенірний (як зазначено в документах справи, шириною 2,5 см, довжиною 5,5 см — не є холодною зброєю), він завдав їм удар, не передбачаючи наслідків, «хоча мав би їх передбачити», — зауважив прокурор. Удар виявився фатальним. Розвинувся шок внаслідок травми легені та серця. Кров била фонтаном. Хлопця довезли до лікарні, але врятувати вже не змогли.
«Конфлікт був висмоктаний з пальця, — пролунало з вуст прокурора. — Він викликаний не дуже ввічливою поведінкою обвинуваченого, але й двоє інших могли б зачинити двері і спокійно піти. Словесна перепалка призвела до бійки — з летальним наслідком…».
Адвокат обвинуваченого попросив на суді: «Я вважаю, що це було перевищення меж необхідної оборони (самооборони), і прошу призначити покарання, не пов’язане з позбавленням волі».
Підсудний тільки й сказав: «Я не хотів, щоб була ця бійка. Каюся у скоєному».
Мати вбитого хлопця обурилася: «Кається? Зі слів адвоката «на вушко»? Та він же кричав, що завтра заріже обох, не знаючи, що одного вже зарізав!».
На цьому засіданні суддя не оголосив вирок. Пізніше я дізналася від адвоката, що застосована була стаття 124 КК «Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони». У ній говориться: «Карається громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років». У цій історії обвинуваченому призначили півтора року обмеження волі (він вже відбув цей термін у СІЗО) і виплату матеріальної та моральної шкоди в розмірах, визначених судом.
Поки невідомо, як поведуть себе учасники процесу. Напевно, будуть апеляційні скарги. Але при вивченні матеріалів справи весь час спливали слова адвоката обвинуваченого: «Не він є ініціатором бійки. Його били професійно. Кожен захищає своє життя в подібній ситуації…». Матеріали справи свідчать про те, що обвинувачений дійсно не нападав, а тільки захищався. Реабілітуючих обставин багато. Судимість у 19 років за таким тяжким злочином ляже тягарем на все життя.
…Не за цього конкретно хлопця клопочу. Просто в суді завжди повинна торжествувати справедливість.
Тетяна
НЕПОМНЯЩА.