У колективній заяві, спрямованій начальнику Малиновського райвідділу міліції, сусіди Євдокії Іванівни пишуть: «Цькування і терор, які організувала її рідна дочка, виходять за людські межі розуму…». «Якщо з боку дочки стосовно своєї матері не буде зупинено це свавілля, ми змушені будемо донести всю інформацію за місцем її роботи, звернутися до громадських та правозахисних організацій, надати розголосу через засоби масової інформації кричущі факти безкарності…». Вони вимагають: «Зупиніть свавілля!».
БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ тому на сторінках нашої газети був опублікований матеріал «Прошу визнати матір недієздатною…», в якому розповідалося, як дочка через суд домагається визнання неадекватною своєї матері, цілком здорової та адекватної жінки, з єдиною метою — заволодіти її майном. Історія Євдокії Іванівни (імена змінені) практично ідентична тій, про яку йшлося в попередній публікації, зрозуміло, зі своїми життєвими проблемами.
Євдокія Іванівна та Григорій Федорович познайомилися, коли навчалися в одному училищі. 45 років тому вони одружилися. Молодим спеціалістам запропонували вступити до кооперативу, і вже через кілька місяців вони святкували новосілля у двокімнатній новобудові на Черемушках. Удача нечувана: адже люди в квартирних чергах стояли не один десяток років. І не біда, що більшу частину заробленого доводилося платити за кооперативну квартиру. До життєвих труднощів Євдокії Іванівні було не звикати. Коли чоловік навчався на денному відділенні морехідного училища, працювала на кількох роботах. Сама ж на здобуття ще однієї освіти зважилася, коли з’явилася на світ довгоочікувана донечка Лариса. Зранку бігла на роботу, ввечері — на заняття до технікуму, де навчалася на товарознавця. Часом і Ларисочку доводилося після дитсадка брати на лекції. Зароблених чоловіком-моряком у рейсах грошей практично не бачила, з усіма побутовими проблемами справлялася сама, як могла.
Григорій Федорович виявився і батьком не дуже дбайливим, і чоловіком невірним. Євдокія Іванівна довго терпіла приниження, образи чоловіка, вважаючи, що дівчинка не повинна рости без батька. Мирилася з постійними походами чоловіка. Терпіла побої.
— 36 років я прожила на одному сходовому майданчику з Євдокією Іванівною, — розповідає сусідка Марія Степанівна. — Так що про її сімейне життя, яке я б назвала справжнім пеклом, знаю не з чуток. Адже весь цей жах творився за тонкою панельною стіною. Я вже не кажу про те, що весь посуд у домі найдорожчий сусід перебив, у поривах люті різав одяг дружини. А скільки разів її жорстоко бив! Вгамувати можна було, тільки пригрозивши викликом міліції. Хам, грубіян… Жоден мешканець нашого будинку про нього доброго слова не скаже. Тільки з ангельським терпінням Євдокії Іванівни можна було виносити всі його знущання та дикі витівки.
20 років тому подружжя розірвало свій шлюбний союз. Але життя Євдокії Іванівни після цього не стало спокійнішим. Колишній чоловік став таким, що йшов-приходив. Прийде, поживе якийсь час у квартирі, і зникне на кілька місяців. Останні вісім років у кооперативній квартирі, де залишився прописаним, взагалі не з’являвся.
Понад десять років тому Євдокія Іванівна вийшла на пенсію, але продовжувала працювати — потрібно було допомагати дочці піднімати на ноги онучку. Власне, Юлечка з самого народження і до 16 років прожила з бабусею, і та піклувалася про неї, як могла. Чудова виросла дівчинка, розумниця, навчається на економіста. Тільки от з матір’ю стосунки не підтримує, живе окремо від неї.
Лариса, завдяки тому, що мати наполягла, все ж таки закінчила ВНЗ і змогла влаштуватися на роботу до солідної державної установи. У першому шлюбі молода жінка прожила недовго, через кілька років розлучилася, стала жити з другом колишнього чоловіка. Потім від нього пішла знову до першого чоловіка і навіть знову зареєструвала з ним шлюб. Втім, був він знову недовгим. Повернулася Лариса до свого другого цивільного чоловіка, два роки тому народила від нього сина. Живе по сусідству з мамою, в будинку навпроти. Але навідує її вкрай рідко. І краще було б, якби вона взагалі до матері не приходила, вважають сусіди.
У 2001 РОЦІ Євдокія Іванівна серйозно захворіла. Деформуючий артроз уразив колінні та зап’ястні суглоби. Довго лікувалася в лікарні, після чого почуватися стала краще, але працювати вже не могла. На мізерну пенсію, більша частина якої йшла на ліки, не змогла повністю оплачувати комунальні послуги. Борг зростав, як сніжний ком. І тоді, за порадою голови ЖБК, вирішила приватизувати половину квартири і оплачувати тільки свої витрати. А колишній чоловік, хоч і не проживав у кооперативній квартирі, де був прописаний, мав би платити за свою половину.
Через суд, на який неодноразово запрошували Григорія Федоровича, приватизацію врешті-решт оформили. Євдокія Іванівна відразу склала заповіт, згідно з яким свою половину квартири заповіла дочці Ларисі.
Через шість років цей документ за наполяганням самої Лариси довелося анулювати. У той час вона якраз у суді «відвойовувала» квадратні метри в будинку свого колишнього чоловіка, і наявність заповіту заважала в цій боротьбі.
Справи дивовижні, але сьогодні саме за материнську половину квартири бореться дочка. І тут, мабуть, вона вважає, всі засоби добрі. Що зблизило батька і Ларису, які довгі роки не підтримували жодних стосунків, здогадатися нескладно, переконана Євдокія Іванівна. У 2008 році Григорій Федорович все ж оформив приватизацію своєї половини кооперативної квартири. Підкупив він дочку тим, що оформив на неї довіреність, згідно з якою та має повне право користуватися та управляти належною йому житлоплощею. До того ж заповів Ларисі і свою дачу. І об’єдналися в боротьбі проти жінки колишній чоловік і рідна дочка.
…18 вересня минулого року, коли Євдокія Іванівна лежала на лікуванні в обласній лікарні у зв’язку з загостренням артрозу, несподівано їй зателефонували сусіди і повідомили, що її колишній чоловік і дочка зламують броньовані двері в квартиру. Лікарі категорично відмовилися відпускати жінку, інакше все лікування піде нанівець. Тільки 6 жовтня її виписали з лікарні.
А вдома чекав такий удар, від якого вона досі оговтатися не може. Замки на вхідних дверях були замінені. А з квартири донісся голос колишнього чоловіка: він їй не відкриє, поки не прийде Лариса. Примчала вона миттєво. На очах у всіх сусідів дочка вихопила сумку матері, в якій були всі документи, і заштовхнула її в квартиру.
— Те, що було потім, не могло мені наснитися в найстрашнішому сні, — розповідає Євдокія Іванівна. — Кинули мене на стілець на кухні, почали душити, закривати ніс і рот, а потім запихати якусь брудну ганчірку в рот. Дочка все кричала: «Підпиши, що відмовляєшся від квартири…».
Тиждень з розпухлими колінами нещасна жінка пролежала у сусідки по під’їзду. Коли змогла піднятися на свій поверх, не впізнала квартиру: спиляні броньовані двері, перегородка, встановлена між двома кімнатами, вивернуті підлоги, гори будівельного сміття. Безслідно зник комп’ютер, зникли всі золоті прикраси — її та онучки.
Сусіди допомогли привести квартиру до ладу, зібрали гроші на встановлення нових дверей. З труднощами Євдокії Іванівні вдалося відновити всі документи, вкрадені дочкою, — паспорт, пенсійне посвідчення, довідку про інвалідність, ідентифікаційний код.
А пізніше Євдокія Іванівна дізналася, що приватизація її половини квартири була скасована судом, куди звернувся її колишній чоловік. Нібито вісім років тому вона була проведена незаконно, оскільки він на тому суді не був присутній. Жінка знову змушена була звернутися до суду, щоб оформити приватизацію своєї житлоплощі. 14 квітня це питання розглядалося в Малиновському районному суді, який прийняв рішення призупинити розгляд її заяви.
— У Євдокії Іванівни три вороги — її колишній чоловік, рідна дочка і судді, — вважає адвокат Віталій Юхимович. — З першими все зрозуміло, але як судді могли скасувати приватизацію за абсолютно формальними ознаками? Чому зараз не захищають житлові права жінки? Виявляється, 24 березня дочка Євдокії Іванівни подала заяву до суду про визнання своєї матері недієздатною, і на цій підставі суддя вирішив відкласти розгляд питання про приватизацію, поки не буде доведена дієздатність або недієздатність моєї підзахисної. Це нонсенс у судовій практиці, судді навмисно затягують розгляд справи. У Євдокії Іванівни — захворювання опорно-рухового апарату, і немає жодного, пов’язаного з розумовою діяльністю. Вона ніколи не перебувала на психіатричному обліку, не лежала в психоневрологічному диспансері і навіть не була на консультації у психіатра. Вона абсолютно при здоровому глузді та адекватна людина, тільки дуже залякана і зацькована своїми родичами.
З БАГАТЬМА сусідами Євдокії Іванівни довелося мені поспілкуватися, і всі в один голос стверджують, що це жінка кришталевої чесності, порядності, доброти та щирості. Те, що відбувається в їхній родині, виходить за межі людського розуміння, вважають вони. За свою сусідку вони стоятимуть горою, писатимуть у всі інстанції, щоб припинити знущання над старою жінкою.
— 19 березня мешканці будинку були свідками того, як колишній чоловік, донечка та її співмешканець вивозили з квартири всі речі — постільну білизну, одяг, сервізи і навіть старі сковорідки, каструлі, вермішель і крупи, — розповідає сусідка Любов Іванівна. — Сусідку, яка спробувала заступитися за Євдокію Іванівну, колишній чоловічок вдарив і зіштовхнув зі сходів. Викликали міліцію, бешкетника відвезли до відділення, а жінка-слідчий, розібравшись у ситуації, ніяк не могла заспокоїтися: як дочка так нелюдяно могла вчинити з матір’ю? Ми й самі шоковані цією ситуацією. Не розуміємо, як могло статися переродження молодої красивої жінки, яка живе в повному достатку, в злісну та агресивну істоту. Невже жадібність може так затьмарити розум?
Тетяна ЖАКОВА.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











